Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тридцать пятую по счету
Проявить, дескать, заботу.
Едуть дяди не простые,
Полномочия большие,
Ярославский, Гончаров
И Чубаров, и Бубнов,
Сенюшкин, Акулов с ними
И Угарушка, детина.
Далі в пісні висміюються методи розслідування, обговорення і міркування, закінчується пісня іронічними словами:
Будем ждать мы из Москвы
Словно с небушка крупы[647].
Будут средства и зарплата,
У шахтера будет хата.
Будет хата, а не курник,
Будет грамотней, культурней.
Донбасс снова заживет,
Журавушку запоет[648].
Очевидно, ці останні рядки стосуються обіцянок, які ніколи не будуть виконані. Такі яскраві свідчення «контрреволюційного настрою» зібрала комісія й повезла до Москви.
1924 р. стабілізація грошової одиниці стала свідченням принаймні одного досягнення непу — відновлення ринкових відносин в економіці. В Донбасі промислове виробництво поступово оживало, але переваги непу були помітні не всюди. Донбасом знову блукав привид голоду. Голод 1924 р., який партія пояснювала посухами і поганим врожаєм, був не такий великий, як голод 1921–1922 рр., проте, як писали в повідомленнях з Донбасу, ситуація була «дуже, дуже важкою»[649]. Щоб запасти якомога більше хліба, робітники продавали все, що мали, і на ринках виникала паніка[650]. Подейкували, що куркулі скуповують усю худобу, яка була в бідних, поглиблюючи таким чином розшарування у країні. Через песимістичний настрій, викликаний голодом, «помітно зросла» релігійна активність[651]. Згідно з офіційними рапортами, закриття церков, заборона процесій та інші антирелігійні заходи під час голоду дали змогу духовенству і куркулям перекласти вину за виникнення посухи на радянську владу[652].
Промислові страйки ніколи не припинялися в Донбасі. Робітники звинувачували радянську владу в неспроможності прогодувати населення. Наприклад, у серпні 1924 р. на копальні в місті Рикове страйкували п’ять сотень шахтарів, вимагаючи негайної виплати їхньої затриманої зарплатні за червень. Під час страйку натовп налетів на одного міліціонера, що затримав шахтаря, якого підозрювали у крадіжці шматка вугілля, і почав бити його, вигукуючи: «Бий десятників і всіх, хто сито живе!» ГПУ допитало ватажків страйку. Згідно з таємним рапортом ГПУ, з’ясувалося, що робітники були розгнівані на керівника шахти Таренка, який грубо виштовхував їх зі свого кабінету[653]. В різних таємних рапортах висловлювалася стурбованість з приводу того, як жили місцеві комуністи. Казали, що багато комуністів, зокрема й дехто з «ленінців», яких так гучно вихваляли, приходили на мітинґи напідпитку, жили з кількома жінками, гнали самогон і навіть ґвалтували молодих дівчат[654]. Деяких комуністів навіть звинувачували в тому, що вони вбивали непокірливих, але беззахисних радянських громадян. У рапорті з Юзівки попереджалося про можливий самосуд розгніваних робітників над комуністами[655].
Малюнок 4.3. «Візит Кирилкіна до виплати зарплатні» і «Після виплати». ГАРФ, ф. 324, оп. 27, спр. 64, арк. 37.
Майже неможливо визначити, чи справді страйки піднімали ті меншовики, що ще залишилися, як про це часто заявляли. За даними одного «цілком таємного» партійного документа, в Донецькій губернії була найбільша кількість «організованих меншовиків» (160) в Україні[656], їх постійно вистежувало і переслідувало ГПУ. Цілком певно те, що були ті, хто співчував меншовикам, чи, можливо, був їхнім прихильником. Наприклад, донбаські робітники услід за меншовиками називали кампанію зі зниження витрат на виробництво «експлуатацією робочої сили»[657]. Профспілки майже не мали впливу серед робітників. Скажімо, в лютому 1924 р. на Пастухівській копальні двоє робітників, розлючені тим, що комітет гірничої спілки був весь час зачинений, вдерлися туди, розбили вікна і стільці, і перевернули все догори дном[658]. Показовий також інший інцидент. Коли в січні 1924 р. оголосили про смерть Леніна, прибиральниця «Донбасвугілля», якій вочевидь платили мізерну платню і до якої зневажливо ставилося начальство, спересердя вигукнула: «Чорт с ним, что он вздох!»[659]
Неґативні почуття до радянської влади часто були забарвлені антисемітизмом. Згідно з рапортом ГПУ, особливо сильним він був серед низькооплачуваних робітників, зайнятих на важких роботах[660]. Деякі шахтарі запитували: «Чи правда, що Ленін не помер від хвороби, а його отруїв Троцький?» Інші відкрито відповідали: «Це його напевно жиди отруїли, а потім кажуть, що помер». У Шахтах робітники казали, що «Ленін помер, на його місце поставлять жида Троцького, тоді ще більше буде податок»[661].
Малюнок 4.4. «Увага до дрібниць! Не ходи босий, бо застудишся. Чи там добре, де нас нема? Із промови культуртрегера до замурзаних донбасців», 1923 р. Зверніть увагу, що цей культуртреґер звертається до робітників на «ти», так само як пани до революції. ГАРФ, ф. 374, оп. 27, спр. 64, арк. 33.
Навіть 1925 рік, що, як вважали, був піком економічного процвітання, про яке так багато говорили і яке нібито приніс неп, не був у Донбасі добрим. Там знову через неврожай у деяких місцях виник голод. За даними «цілком таємного» документа ГПУ, в Луганському, Маріупольському і Старобільському округах народ пухнув від голоду. Половина населення Старобільського округу харчувалася сумішшю із замінників зерна — макухою і бур’яном. 1925 р. була зареєстрована значна кількість смертей через недоїдання (головним чином серед бідного селянства). Багато голодних дітей блукали країною, жебраючи[662]. І Донбас став свідком «величезного зростання злочинного елементу», який коїв збройні грабунки і вбивства[663].
Часто комуністи і комсомольці не могли впоратися з проблемами, які ставив неп. Показово у зв’язку з цими труднощами, що кількість самогубств у країні різко зросла у першій половині 1920-х років порівняно з довоєнним періодом, багато з цих самогубців були комуністами і комсомольцями[664].
Давні і нові «вороги»
Кінець громадянської війни і зміцнення нового порядку не означало, що давніх ворогів більшовизму було знищено. Але утвердження нового порядку означало, що уявлення про те, хто такі «вороги», змінилося. Образ «класового ворога», поширений радянською владою, не обов’язково збігався з образом «ворога», створеного робітництвом, яке відмовилося визнати громадянський мир режиму з давніми ворогами, як-от фахівцями. Крім того, комуністів як нових хазяїв народ на той час теж уже почав сприймати як ворогів.
Найсерйозніша проблема полягала в тому, що ставало дедалі важче ідентифікувати «ворога», оскільки його політичні втілення — партії — пішли в підпілля. Хоча громадянська війна була жахливою і страшною, світ був відносно простим: були вороги і союзники, навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
