Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

«О 15.10, як планувалося, арештовано колишнього прем’єр-міністра Еліаша.

О 18.00, також за планом, відбувся арешт колишнього міністра Гавелки.

О 19.00 чеське радіо оголосило про моє призначення.

Еліаша й Гавелку зараз допитують. Щоб віддати прем’єр-міністра Еліаша до народного трибуналу, я змушений вдатися до дипломатичного ходу і скликати спеціальну асамблею».

Еліаш і Гавелка за президентства старого Гахи обіймають дві найвищі посади в чеському уряді, що співпрацює з німцями. Але водночас підтримують постійні контакти з Бенешем у Лондоні, про що довідалися Гайдріхові служби. Через це обох одразу засуджують до страти, але, розваживши, Гайдріх вирішує не виконувати присуду негайно. Та це, певна річ, лише відтермінування.

117

Наступного ранку об одинадцятій годині у Градчанах (німецькою Hradschin) відбувається церемонія вступу на посаду Гайдріха. Відразливий Карл Герман Франк — книгар із Судет, що став есесівським генералом і державним секретарем — зустрічає його на подвір’ї замку з великою помпою. Лунає гімн нацистської партії «Пісня Горста Весселя», його виконує спеціально запрошений для такої нагоди оркестр. Гайдріх учиняє огляд почесній варті, а тим часом поряд із прапором зі свастикою піднімають друге знамено, яке вказує, що рівень терору піднімається ще на одну сходинку: над замком і над містом тепер метляється чорне полотнище з двома рунами «S». Віднині Богемія і Моравія майже офіційно стає першою есесівською державою.

118

Того самого дня було розстріляно двох провідників чеського Опору — генерала армії Йозефа Білого й дивізійного генерала Гуго Войту, які закликали чехів до збройного повстання. Перш ніж упасти під кулями розстрільного загону, генерал Білий вигукнув:

— Хай живе Чехословацька республіка! Стріляй, собача зграє!

Ці дві людини — ще дві — не відіграють жодної ролі в моїй історії, але мені здалося, що я зневажив би їх, якби не згадав тут їхні імена.

Разом із Білим і Войтою було страчено дев’ятнадцять колишніх офіцерів чеської армії, серед них ще чотирьох генералів. Незабаром перші обмежувальні заходи: по всій країні запроваджується надзвичайний стан. За законом воєнного часу забороняються будь-які зібрання, що на вулицях, що в приміщеннях. У суддів, хай би в чому полягало звинувачення, лишається тільки два варіанти вироку: або виправдання, або страта. Смертний присуд виголошують тим, хто розповсюджує листівки, нелегально торгує або навіть просто слухає іноземне радіо. На стінах з’являється дедалі більше червоних оголошень, які двома мовами повідомляють про кожен новий наказ окупаційної влади. Чехи дуже швидко розуміють, що становить собою їхній новий господар.

Чеські євреї, певна річ, зрозуміли це ще швидше. 29 вересня Гайдріх своїм декретом наказує закрити всі синагоги й арештовувати чехів, які на знак протесту проти нещодавнього припису євреям носити на одязі жовту зірку, самі ходять із такою. У Франції 1942 року спостерігалися подібні вияви солідарності, і тих необачних, хто наважився на таке, депортували разом із їхніми «друзями-євреями». Але в Протектораті все це — лише прелюдія.

119

2 жовтня 1941 року в Чернінському палаці (нині це готель «Савой» поруч із Празьким градом) Гайдріх окреслює головні напрями своєї політики як тимчасового виконавця обов’язків протектора Богемії та Моравії. Він стоїть, обіпершись долонями на краї дерев’яної кафедри (на грудях у нього Залізний хрест, на підмізинному пальці лівої руки зблискує обручка), і виголошує промову головним чином перед представниками окупаційної влади.

Вигляд у нового протектора впевнений і владний. Гайдріхова промова, звернена до його земляків, має навчити їх, як слід поводитися:

— Зважаючи на причини тактичного характеру й на те, що триває війна, нам не варто в певних моментах допікати чехам до живого ані наводити їх на думку, що немає іншого виходу, окрім повстання.

Це перший пункт Гайдріхової політики, яка має їх у собі тільки два: батіг і пряник. Відразу за пряником для підтримання хиткої діалектичної рівноваги йде батіг:

— Неприпустимо, щоб Райх чув над собою насмішки, на своїй території — він господар. Це значить, що жоден німець не повинен попускати нічого чехові, так само як і євреєві, що проживає в Райху; жоден німець не повинен казати, нібито чехи — це все-таки порядні люди. Якщо хтось буде таке проголошувати, його доведеться вислати звідси — якщо ми не сформуємо єдиний фронт проти «чешні», вони завжди знайдуть спосіб, як нас ошукати.

Гайдріхові, який до промов не звик, далеко до Цицерона. Далі він переходить до ілюстративної частини:

— Німець не може дозволяти собі надудлюватися як чіп на людях, у ресторані. Будьмо відверті: ніхто не забороняє трохи випити й розслабитися, але робити це треба в себе в кімнаті або в офіцерській їдальні. Чехи повинні бачити, що німець поводиться чітко й правильно, як на службі, так і під час відпочинку, що німець — пан, господар із голови до ніг.

Після цього кумедного прикладу промова стає більш конкретною і погрозливою:

— Я повинен без жодної двозначності та з непохитною твердістю змусити громадян цього краю — чехів та інших — усвідомити, що вони не можуть ігнорувати той факт, що тепер вони частина Райху, а отже, повинні вірно служити йому. Це першочергове завдання, абсолютний пріоритет якого диктує воєнний стан. Я хочу бути впевненим, що кожен чеський робітник докладає максимум зусиль для потреб війни, яку веде Німеччина. А це означає, якщо комусь іще не ясно, що те, як годуватимуть чеського робітника, залежить від того, як він працюватиме.

Розібравшись із економічною і соціальною сферою, тимчасовий виконувач обов’язків протектора береться до расового питання, у якому на той час уже має повне право вважати себе одним із головних спеціалістів Райху:

— Цілком очевидно, що ми повинні ставитися до чеського народу зовсім інакше, ніж до народів інших рас, таких, як слов’яни. Із чехами, що належать до германської раси, слід поводитися твердо, але справедливо. Якщо ми хочемо, щоб вони залишилися в Райху і зрештою асимілювалися з нами, потрібно правити ними з такою самою гуманністю, як і власним народом. Але щоб визначити, хто придатний до