Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

через три дні, про що повідомляють розклеєні по всьому місту афіші. Німці терміново привозять із Берліна професійних футболістів, щоб підсилити свою команду.

Починається другий матч. Стадіон знову повен-повнісінький, але цього разу довкола нього стоять есесівські загони; за офіційною версією — для забезпечення порядку. Німці, як і в попередній грі, першими відкривають рахунок. Але українці не здаються й виграють із рахунком 5:3. Наприкінці матчу українські вболівальники шаленіють від щастя, але футболісти «Старта» пополотніли. Німці стріляють і кидаються на поле. Серед метушні трьом українським гравцям вдається зникнути в натовпі. Вони переживуть війну. Решту команди арештовують, чотирьох гравців негайно відправляють до Бабиного Яру, де страчують. Перед тим як дістати кулю в потилицю, стоячи навколішки перед ровом, капітан команди й воротар Микола Трусевич встигає вигукнути: «Радянський спорт не загине ніколи!» За ним розстрілюють і решту гравців[33]. Сьогодні перед стадіоном «Динамо» стоїть пам’ятник на честь їхнього подвигу.

Існує безліч версій цього легендарного «матчу смерті». Дехто стверджує, що була ще третя гра, яку українці виграли з рахунком… 8:0, і що тільки після цього матчу гравців заарештували і стратили. Але мені найвірогіднішою видається та версія, яку я виклав тут, та й, у всякому разі, щодо головного всі варіанти розповіді сходяться. Боюся, я все ж припустився якихось неточностей через те, що не мав досить часу для ретельного дослідження цієї події, яка прямо не стосується Гайдріха. Але хіба ж я міг написати про Київ, не згадавши цієї неймовірної історії?

113

На столі в Гітлера ростуть стоси доповідей Служби безпеки, що викривають обурливу вседозволеність, яка панує в Протектораті: чеський прем’єр-міністр Алоїз Еліаш підтримує зв’язок із Лондоном, збільшується кількість актів саботажу, підпільна мережа Опору існує й досі, на вулицях усе частіше можна почути промови підбурювачів, нелегальна торгівля процвітає, а промислове виробництво зменшилося на вісімнадцять відсотків — з того, як описують люди Гайдріха, ситуація здається вибуховою. А тепер, коли відкрито російський фронт, продуктивність чеської промисловості, однієї з найкращих у Європі, набуває життєво важливого значення для Райху. Воєнні потреби вимагають, щоб заводи «Шкода» працювали на повну потужність.

Хоч Гітлер і параноїк, він, мабуть, не дозволив би себе одурити, бо мав розуміти, що Гайдріх, який прагне посісти місце Нойрата, протектора Богемії та Моравії, зацікавлений у тому, щоб згущувати барви і таким чином дискредитувати політику старого барона. Але водночас Гітлер не терпить слабаків (утім, баронів також). Свіжі новини стають тою останньою краплею, що переповнює чашу. Місцеве населення відгукнулося на заклик із Лондона від Бенеша та його міністрів і вже цілий тиждень напрочуд одностайно бойкотує пресу окупантів. Загалом-то, біда невелика, але ж тут ідеться про важливу демонстрацію того впливу, який зберігає чеський уряд у вигнанні, і це виявляє ті, несприятливі для загарбників, настрої, які панують у суспільстві. Якщо згадати про те, як Гітлер ненавидить Бенеша, неважко уявити, як розлютився фюрер, дізнавшись про таке.

Гітлеру відомо, що Гайдріх — кар’єрист, готовий на все заради досягнення своїх цілей, але це фюрера анітрохи не бентежить, і зрозуміло чому: хіба він сам не такий? Гітлер поважає Гайдріха за те, що той поєднує в собі жорстокість і ефективність. Якщо до цих двох якостей додати ще третю, а саме вірність фюреру, яка жодного разу не піддавалася сумніву, то дістанемо формулу бездоганного нациста. Не кажучи вже про зовнішність: Гайдріх на вигляд чистокровний арієць. Гіммлер, дарма що фюрер називає його «мій вірний Генріх», у цьому сперечатися зі своїм підлеглим не може. Таким чином, цілком можливо, що Гітлер захоплюється Гайдріхом. Гайдріх і Сталін — лише два його сучасники, що заслужили на таку честь. Також Гітлер, схоже, не боявся Гайдріха, що, зважаючи на параною фюрера, видається дивним. Можливо, він мав намір розпалити суперництво між Гайдріхом і Гіммлером. Може, на його думку, яку колись він висловив райхсфюрерові, справа про начебто єврейське походження Гайдріха — це надійна запорука його відданості. А може, у Білявій Бестії настільки втілився образ ідеального нациста, що Гітлер не міг навіть уявити з боку цієї людини ні зради, ні відступництва.

Хай там як, фюрер, очевидно, подзвонив Борманові, щоб той організував у штаб-квартирі Гітлера під Растенбурґом антикризову нараду. До ставки негайно було скликано Гіммлера, Гайдріха, Нойрата і його помічника Франка, книгаря із Судет.

Першим з’являється Франк. Це високий чоловік років п’ятдесяти, із бандитським обличчям, поритим глибокими зморшками. За обідом він змальовує Гітлерові картину того, що відбувається в Протектораті, яка в усьому підтверджує доповіді Служби безпеки. Тут прибувають Гіммлер і Гайдріх. Останній подає блискучий звіт, у якому не тільки окреслює проблеми, але й пропонує способи їх вирішення. Гітлер приємно вражений. Нойрат, якого затримала в дорозі негода, приїздить тільки наступного дня, коли його долю вже вирішено. Гітлер чинить із ним так, як чинив із генералами, коли хотів усунути їх від командування: Нойрат змушений піти в безстрокову відпустку за станом здоров’я. Місце протектора звільнилося.

114

27 вересня 1941 року чеське інформаційне агентство, що перебувало під німецьким контролем, публікує таке офіційне повідомлення: «Райхспротектор Богемії та Моравії, райхсміністр і почесний громадянин гер Константин фон Нойрат узяв за свій обов’язок попросити у фюрера тривалу відпустку за станом здоров’я. Оскільки теперішня воєнна ситуація вимагає від райхспротектора приділяти весь свій час роботі, гер фон Нойрат звернувся до фюрера з проханням тимчасово звільнити його від виконання своїх функцій і призначити на час його відсутності замісника. Зважаючи на обставини, що склалися, фюрер не міг відмовити протекторові й призначив на весь час, доки триватиме хвороба райхсміністра фон Нойрата, тимчасовим виконавцем обов’язків протектора Богемії та Моравії обер-групенфюрера СС і генерала поліції Райнгарда Гайдріха».

115

Щоб Гайдріх міг посісти таку високу посаду, його підвищили до обергрупенфюрера. Якщо не брати до уваги титул райхсфюрера, зарезервований для Гіммлера, це було друге за значенням звання в ієрархії СС. Вище міг бути тільки оберстгрупенфюрер, але у вересні 1941 року цього звання ще ніхто не мав (лише четверо заслужать його до кінця війни).

Отож Гайдріх насолоджується цим вирішальним етапом у своєму нестримному, хоча й дещо звивистому, сходженні. Він телефонує дружині, і та спершу вочевидь не надто тішиться, що доведеться переїжджати до Праги (у спогадах Ліна стверджує, що сказала чоловікові: «О, краще б ти став листоношею!» — але згодом вона так чванитиметься новим статусом, що це важко пов’язати з її нібито висловленим таким гірким жалем). Гайдріх просить її:

— Спробуй зрозуміти, що це для мене значить! Я позбудуся брудної роботи й нарешті