Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

- Так, вибач, що не розповіла одразу. Я боялася! – Зітхнула вона.

- Чого саме? – Запитав він й пройшовся своєю теплою долонею по її гарячій щоці.

- Що ти подумаєш, що я ненормальна з манією переслідування, - знизала плечима вона, - та в тебе є ще шанс передумати, через моє прохання.    

- І що саме хочеш попросити? – знову з легкою хриплуватістю в голосі, поцікавився він й прибрав з її обличчя неслухняну прядку волосся.

- Я хочу повернутися у раду правління фірми мого покіного батька! – Видихнула вона, та не дивлячись на свої побоювання Володарський ніяк не відреагував.

- Продовжуй!                             

- Оскільки компромату Павло на мене чи на мого батька не має, то я нарешті зможу з ним розлучитися, - як же ж їй хочеться відчути зараз його реакцію. Він задоволений, зрадів, чи навпаки засмутився? Адже кошти йому платить саме Павло, за послуги охоронця.

     Тепла хвиля задоволення від цих слів пройшлася по хребту Олексія.

- Та вбивцю все одно не знайшли, тому я хочу, щоб ти був поряд.    

- Тільки через вбивцю? – він ледь-ледь посміхнувся.

- Ні, не тільки, - вона закусила нижню губу. Як же ж важко приховувати почуття, коли тебе читають, як відкриту книжку.              

- У якості кого я буду? – Знову задає таке питання, на яке відповісти не так вже й легко.

- Я розумію, що це все досить небезпечно, й у тебе є сім’я, мабуть навіть зрозумію, якщо ти відмовишся…                      

     Та він потягнув Аду на себе й заволодів її губами. Такий пристрасний та гарячий поцілунок, наче він намагався наздогнати  весь втрачений ними час. Почав осипати легкими поцілунками її щоки, потім переключився на шию.

     Досить вже стримувати себе. Ця жінка хоче належати йому, вона буде його. До біса всі перепони! Зорі свідки, що він не облише її саму, не покине у складну хвилину. Вона й справді йому потрібна, а зараз більше ніж повітря. 

     Та унизу почулося скуління, а потім рик й гавкіт. Гелена нарешті знайшла свою хазяйку, та залізти по драбині на дах так і не змогла, тому зараз сидить унизу й протяжно вимагає, щоб та негайно спускалася.            

- Гелено, дівчинко, тихіше, - заблагала Адель, а сама тонула у неймовірних та жагучих відчуттях, які дарували його гарячі обійми та поцілунки.      

     Та собаці було байдуже на вмовляння, вона вимагала, щоб Ада спускалася зараз і негайно.

- Вона зараз розбудить служницю, - з сумом вимовила вона.

- Так, - посміхнувся Лекс і легенько поцілував Адель у вуста, а потім хутко скочив та допоміг піднятися дівчині.