Ванда Кей - Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей

– У тебе є час – до завтрашнього ранку. І подумай гарненько, – його зловісні слова я сприймаю як погрозу і мимоволі здригаюся.

 Потім Фелікс нахиляється до самого мого вуха і шепоче, обпікаючи подихом:

– Інакше, Поліно, дуже сильно пошкодуєш. На тебе чекає пекло.

Не можу збагнути, чому він говорить так тихо, адже нас нікому підслуховувати, ми тут самі.

Але водночас ефект від його шепоту над моїм вухом у нікчемному сантиметрі від шкіри мого обличчя карколомний. Серце в п'ятах, уся шкіра в мурашках. Я боюся, що на все життя залишуся німою – настільки збіднів мій словниковий запас, що я не можу підібрати гідної відповіді.

Фелікс театрально клацає пальцями перед моїм обличчям, проводить долонею по моєму волоссю, злегка пригладжуючи його, потім відсторонюється, оглядаючи мене поглядом впритул, і залишає приміщення.

Я залишаюся стояти одна в повному заціпенінні.

Думка про те, що ось–ось задзвенить дзвінок, який сповіщає про початок уроку, повертає мене до реальності.

Зриваюся і мчу на всіх парах на другий поверх, у наш кабінет. Лунає дзвінок. Не розбираю дороги під ногами.

Уже майже подолавши сходи, спотикаюся, зачепившись за сходинку, падаю. Боляче б'юся, коліна тремтять, але миттєво підхоплююся. Не витрачаю дорогоцінний час на огляд отриманих ушкоджень.

Нарешті бачу, що двері до нашого класу відчинені, а це означає, що вчитель ще не встиг розпочати урок, і сідаю на своє місце за партою, увірвавшись до кабінету. Тепер можна й оцінити шкоду моєму тілу, отриману від падіння на сходах.

На обох колінах садна, подекуди кров – це можна й потерпіти...

Спрацьовує урок, який однокласниці мені дали, – відпрошуватися до медпункту і тим самим привертати до себе увагу не варто. Краще потерплю до перерви.