Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

- Так. І бачилися ми близько місяця тому. На той момент, природно, ніхто з них затятим злочинцем не був, - я глянула прямо в очі військовому, витримавши його погляд.

- Що ж, у такому разі, вони обоє набудуть статусу біженців, - розвів руками підлеглий Арденса.

- Бовем, - заговорив знову Арденс, - а тепер докладно: який тунель, куди і навіщо ви рили?

- Я не знаю, мені говорили лише напрямок...

- У Загір'я, - рипучим голосом раптом відповів Оттер. - Ми рили тунель завширшки два вози на південний схід від катакомб фортеці Шибеників. Під Драковою ущелиною.  Саме через нього ми і вибралися, мені вдалося знайти лаз нагору. Та я чув, що вже сьогодні вночі вони планують докопати до великих природних печер.  І здається мені, це десь тут неподалік. Тому я б, на вашому місці, готувався до великого прийому гостей.

- За милю від Дракової фортеці є виходи кількох печер, у нас є мапа... -  заметушився командир прикордонників.

- Прокляття, - прошипів Арденс. - Ми були занадто безпечними, покладаючись на Дракову ущелину, через яку ще жодного разу не вдалось перебратись ворогам. І зараз за це розплачуватимемось. Бо через цю діру в обороні ми можемо програти всю війну. Наші головні сили в одному денному переході. Якщо ж Арата перекине війська під землею, то наші частини будуть у них з тилу, а прохід на Дракгарт буде відкритий. Ми повинні прийняти бій тут, біля Дракової фортеці наявними силами.

- Але Арата вже не нападе! Всі держави визнали, що немає приводу для війни...  - запротестувала я.

- Нападе, - тихо відповів Арденс. - Гершандту надто сильно щось від нас потрібно. Надто багато він доклав зусиль і, головне, витратив ресурсів, можливо, не лише своїх.... Тож він нападе в будь-якому випадку... Навіть ціною невиправних репутаційних втрат в очах міжнародної спільноти. Генерале Рознор, підіймайте найближчі гарнізони по тривозі та негайно сюди! Форест, займися організацією пункту перенесення до Дракової фортеці. Якщо до другої половини ночі він запрацює, буде чудово, перекинемо хоча б кілька десятків магів. Всіх, хто може переміщатися самостійно або за допомогою артефактів, вісниками сповістити та скинути координати – нехай зроблять максимальну кількість ходок та доставлять найдосвідченіших бійців.  Небагато, але декілька рот вони нам забезпечать. Прикордонники нехай підривають, засипають, заливають виходи печер. Курсантам оголосити, що тривога не навчальна, нехай будуть готові. Вони зараз наш основний ресурс.

Спудеї першими зустрінуть армію Арати!? 

Я похолола від такого рішення Арденса. І, схоже, не я одна.

- Вони ж лише діти... Чи не краще всім відступити? - запитав чоловік, що мовчав увесь цей час, у цивільному дорожньому вбранні.

- Ні, дядько. Тоді ми втратимо Дракгард за два дні,- відрізав Арденс. – Їм треба буде протриматися лише до ранку.

Дядько? Це той, що брат імператора та ментальний маг!? Лорд  Бальтазар?

- Ти всіх приречеш на смерть!

- Ти маєш інші варіанти? Чи пропонуєш залишити шлях на столицю відкритим? Так тоді вже краще без бою здатися! – Головнокомандувач підвищив голос. Потім  обвів усіх присутніх твердим поглядом. - Ми перекинемо сюди Летючий полк. Це послабить Південний фронт, але ненадовго. Тоді курсантам, сподіваюсь, навіть не доведеться вступати в бій.

Повисла важка, задушлива мовчанка. Рішення Головнокомандувача було страшним, але інших варіантів не було.

Здавалося, ситуація не могла бути ще гіршою, але тут Бовем невпевнено прочистив горло  і сказав, запинаючись на кожному слові:

- І це... Я думаю... Мені здається... Кхм, одним словом, Арата готує армію големів.