Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

Глава 18

Чотири години минуло. Чому так довго? 

Я місця собі не знаходжу з того часу,  як Дан закрив мене у своєму химерному позашляховику й пішов з Олексієм світ-заочі. Куди він його повів мені не відомо. І, що буде далі теж не знаю. Я просто катую себе в агонії. 

Коли він побачив нас разом, то просто збожеволів. Кривава лють виблискувала у його чорних, як ніч очах. Дан знову зрозумів все неправильно. Якби ж він дав можливість пояснити. Я б розповіла, що між нами з Олексієм нічого немає. Ми просто подружилися. Що поганого в тому, що одна людина допомагає іншій?

Саме через Дана я почуваюся одинокою та безпорадною,  а Олексій просто проявив трохи доброти й допоміг мені. За що я йому безмежно вдячна. 

Хоч би Дан нічого не заподіяв йому? Я не знаю де закінчуються межі його червоних ліній. А може їх у нього взагалі немає? Хто ж  знає? -- зі страхом перебираю у думках можливі варіанти.

Ох! Серце стискається від страху. А що якщо Дан змусить Олексія все йому розповісти? Я знаю він вміє домагатися свого. 

Ні! Олексій обіцяв, що збереже мій секрет. І я знаю, що йому можна довіряти. Він не з тих хто патякаєш зайве.

-- Зателефонувати...

Чому я раніше не здогадалася зателефонувати Олексієві? Витягнувши з сумочки телефон  я швидко знайшла його у контактах й натисла кнопку виклику. Із завмиранням серця  чекала першого гудка, якого так і не почула. Здається у нього вимкнений телефон, а може Олексія взагалі вже немає в живих? 

Чомусь у думках крутився найгірший сценарій. 

Від таких припущень тошнота підступила до горла. В очах потемніло і я зраділа, що сиджу на сидінні. Притуливши руку до грудей я спробувала втихомирити серцебиття.

Раптом я почула, як хтось розблокував замок. І цим хтось виявився -- Дан. Нарешті він повернувся. З завмиранням серця я спостерігала, як він відчинив дверцята й сів на пасажирське сидіння. 

Мовчить! Навіть у мій бік не дивиться. Схоже гнів його зовсім не стих, може навіть навпаки розмова з Олексієм ще більше його розлютила. 

Стиснувши обома руками кермо Дан не поспішав заводити двигун. 

Обережно я почала шукати на ньому сліди крові, можливо розірваний одяг чи синці під очима. Оглянувши Дана я нічого не знайшла і ще більше злякалася. А що якщо він просто наказав убити Олексія? 

-- Де Олексій? Що ти з ним зробив? -- знаходжу сміливість войовниче запитати те що мене зараз найбільше хвилює. Я не можу навіть думати про те, що через мене постраждала невинна людина.

Натомість отримую незрозумілий погляд й цілковите мовчання. 

-- Відповідай негайно..., кажи...

-- Значить ти хвилюєшся за Олексія!? -- нарешті надійшов сигнал, що мене було почуто.

-- Авжеж, хвилююся! Знаючи тебе хіба можна не хвилюватися. 

-- Більше ти його не побачиш. 

-- Що? ... Що ти з ним зробив? Ти убив його? -- кричу й починаю товкти кулаком у плече Дана. -- Як ти міг? Та ти монстр, а не людина.  Між нами нічого немає і бути не може. Олексій просто хороша людина. Він допоміг мені, вислухав і просто був поряд, коли я залишилася зовсім одна. А твоя хвора уява написала власний сценарій, ... дуже далекий від істини. 

З  моїх очей градом покотилися сльози. Я безперервно лупцювала Дана, поки він не перехопив мої зап'ястя.  

-- Заспокойся! -- крикнув й притис мене до сидіння. -- Такою поведінкою ти лише доводиш, що мої припущення вірні. 

Нахилившись до речового ящика, Дан дістав звідти пляшку мінеральної води. Не дивлячись на мене він відкрив її й простягнув мені. 

-- Випий трохи води. Це допоможе тобі заспокоїтися. Якщо продовжиш мене засипати запитаннями про мого водія, я точно повірю, що ти у нього закохалася. 

Обережно вихопивши пляшку з рук Дана я одразу ж спустошила половину. Висока температура повітря й чотири години у закритому авто дали про себе знати. 

-- Просто скажи мені, що ти не вбив його. Мені потрібно це знати, -- просила я. 

Дан знову глянув на мене. Чому я не можу зрозуміти, що криється у цих поглядах? Він все ще розлючений, але дивиться на мене якось по іншому, не так як завжди. Можливо сильніше ненавидіти він мене вже не може? 

-- Я не вбивав його. Заспокойся! 

-- Але ти сказав, що ми більше не побачимося. Це тому, що ти звільнив Олексія?

-- Ця тема закрита. Сподіваюся ти зрозуміла, що торкатися її більше не варто. Навіть заборонено!

І для того, щоб я добре зрозуміла Дан демонстративно стиснув кулаки. 

-- Що ти робитимеш зі мною далі? Зачиниш у чотирьох стінах, а може прикуєш ланцюгом? Чого мені від тебе чекати? 

Дан здивовано вигнув брови. Мабуть, не розуміє де я знайшла сміливість протистояти йому. 

-- Тепер ти завжди будеш поряд зі мною. І в день і в ночі. Куди б я не йшов, ти підеш зі мною.

-- Що це означає? -- налякано питаю. 

-- Це означає, що тебе не можна залишати без нагляду. Ти обов'язково щось утнеш, і це <<щось>> мені не сподобається. Все, їдьмо додому. На сьогодні достатньо пригод. Хоча ні, мама дзвонила. Вона знову щось вигадала, тому будь готовою до всього. 

-- Але ти так і не сказав мені, що зробив з Олексієм?

 Дан нагородив мене таким поглядом, що мені нестерпно закортіло стати невидимою. Значить тепер мене ще й мучитиме совість. Я не зможу жити спокійно не знаючи, яка доля спіткала Олексія. 

***

Як гадаєте куди подівся Олексій?