Джеймс Грем Баллард - Висотка

Пані... прошу тиші. Ми продовжуємо,— утихомирював Пенгборн супутниць, а його тонкі пальці ворушилися в непевному світлі.

Поставили портативний бар. Поряд — столик і два крісла, на яких всадовили переляканих гостей. Бухгалтер намагався поправити пов'язку на голові, що постійно сповзала, наче боявся, що його змусять водити в піжмурки. Метеоролог короткозоро мружився на ліхтарі, сподіваючись побачити в учасниках свята когось із знайомих. Ройял знав усіх присутніх — вони вже рік були його сусідами — і готовий був повірити, що він був на звичайній коктейльній вечірці, які влітку на даху влаштовували безліч. І все ж він немов дивився на перший акт стилізованої опери або балету, де ресторан зображується одним столиком, а хор офіціантів лускає зі сміху з приреченого героя перед тим, як штовхнути його в обійми смерті.

Заводіяки вечірки почали пити задовго до появи двох гостей. Вдова ювеліра в довгому хутряному пальті, Енн із магнітофоном, Джейн Шерідан, що трусила коктейльним шейкером,— усі вони рухалися, згинаючись, немов під музику, якої не чув лише Ройял.

Пенгборн знову став закликати до тиші.

— А тепер займіть наших гостей. Вони, схоже, занудьгували. У що ми граємо сьогодні?

Посипалися пропозиції:

— Піратська дошка!

— Докторе! Льотна школа!

— Прогулянка Місяцем!

Пенгборн повернувся до гостей.

— Я віддаю перевагу льотній школі... Ви знаєте, що ми тут відкрили льотну школу? Не знаєте?..

— Ми вирішили дати вам кілька безкоштовних уроків,— пояснила Енн.

— Один безкоштовний урок,— виправив її Пенгборн під загальний хихіт.— Одного буде досить. Правда ж, Енн?

— Так, курс дуже інтенсивний.

— Точно, самостійний політ із першого разу.

Під керівництвом вдови ювеліра пораненого бухгалтера вже поволокли до балюстради. На спину жертві прикріпили пару подертих крил із папьє-маше від дитячого костюма ангела. Знову залунали виття і гарчання.

Тягнучи за собою вівчарку, Ройял вийшов уперед. Народ так захопився близькою стратою, що ніхто його не помічав. Намагаючись говорити спокійно, Ройял покликав:

— Пенгборне!.. Докторе Пенгборне!..

Гамір затих. Промені ліхтарів майнули в темряві, ковзнувши по шовкових лацканах смокінга, і вперлися в білу вівчарку, яка намагалася сховатися за ногами господаря.

— Льотна школа! Льотна школа! — знову заволав хор.

Дивлячись на цю некеровану ватагу, Ройял начебто бачив натовп напівграмотних діточок. Зоопарк повстав проти свого наглядача.

Почувши голос Ройяла, гінеколог одвернувся від в'язня, витер руки та пішов дахом, пародіюючи кульгаву ходу Ройяла. Але очі вивчали його обличчя із професійною зацікавленістю, немов Пенгборн прикидав, чи вираз твердої рішучості можна підправити, перерізавши лише кілька нервів і м'язів.

Повітря наповнилося співом. Ліхтарі ритмічно пронизували темінь, б'ючи Ройялові в обличчя. Він спокійно чекав, поки стихне гамір. Енн, відірвавшись від натовпу, кинулася вперед, і він підняв свою палицю, готовий ударити. Вона зупинилась перед Ройялом і з провокативною посмішкою струснула довгою спідницею. Потім раптом увімкнула магнітофон на повну потужність, і повітря наповнили невиразні крики породіль.

— Ройяле! — крикнула вдова ювеліра.— Бережіться, там Вайлдер!

Почувши це ім'я, Ройял злякано смикнувся, рубонувши тростиною темряву. Навколо забігали промені ліхтарів, бетонним дахом заметушилися тіні від повалених крісел. Побоюючись нападу Вайлдера зі спини, Ройял перечепився об тент і заплутався в собачому повідку.

За його спиною пролунав сміх. Насилу стримавшись, він знову повернувся до Пенгборна. Але гінеколог уже пішов геть, беззлобно озираючись. Він легко змахнув рукою, немов метнувши дротик, відпускаючи Ройяла назавжди. Ліхтарі залишили Ройяла, і всі повернулися до більш важливого заняття — катування двох гостей.

Ройял із темряви спостерігав, як вони сперечаються зі своїми в'язнями. Протистояння з Пенгборном завершилося або, радше кажучи, і не відбулося. Піддавшись на примітивну хитрість, Ройял тепер і сам не міг зрозуміти: невже він і справді настільки боїться Вайлдера. Ройяла принизили, і він на це заслуговував. Зараз усім керував гінеколог. Зоопарку не прожити довго з таким наглядачем, як Пенгборн, але той дасть поштовх насильству та жорстокості, що розпалять в інших волю до життя.

Нехай переможуть психи. Тільки вони розуміють, що відбувається. Учепившись у повідець, Ройял дозволив вівчарці тягти себе в безпечний морок у саду скульптур. Білі силуети птахів скупчилися на кожному з карнизів і парапеті. Голодні собаки скавучали — годувати їх було нічим. У скляних дверях відбивалися птахи, що літали, ніби замкнені у таємничому вольєрі. Треба було заблокувати сходи і сховатися в пентхаусі, можливо, узяти як служницю місіс Вайлдер. Звідси він керуватиме висоткою і знайде останній притулок серед неба.

Ройял відчинив ворота саду скульптур і ходив у темряві між скульптурами, одв'язуючи собак. Одна за одною, вони тікали, поки він не лишився наодинці із птахами.

16

Радісна угода

езрозуміла сцена»,— вирішив Лейнг. Він більше не міг довіряти відчуттям. Квартиру заливало загадкове світло, сіре та сире, хоча і підфарбоване легким внутрішнім світлом. Стоячи на кухні посеред мішків зі сміттям, Лейнг намагався наточити з крана хоч кілька крапель і озирався на сумовитий туман, що простягнувся завісою через вітальню... Чи через його власний мозок? Цікаво, котра година? Як довго він уже не спить? Лейнг ніби пригадав, що задрімав на картатому килимку на підлозі кухні, між ніжками столу, поклавши голову на мішок зі сміттям. Він збирався зазирнути до спальні, де спала сестра, але ніяк не міг утямити, прокинувся він уже наступного дня чи всього лише після п'яти хвилин сну.

Він потрусив годинника і колупнув потрісканий циферблат брудним нігтем. Годинник зупинився під час бійки в ліфтовому холі 25-го поверху кілька днів тому. Хоча Лейнг забув про точність моменту, стрілки його розбитого годинника позначили годину, коли той розбився, ніби копалина, викинута на пляж, яка, кристалізуючись, назавжди зберігає коротку послідовність подій, що відбулись в океані, який тепер для неї зник. Утім, яка різниця, котра година, аби не ніч, коли слід ховатися в квартирі, зіщулившись за ненадійною барикадою.

Лейнг крутив кран холодної води, слухаючи, як змінюється тон гудіння. На короткий час, мало не на хвилинку на день, із крана точилася зелена від водоростей рідина. Маленькі порції води, рухаючись угору-вниз величезною мережею труб по всій будівлі, оголошували про свою появу і зникнення легкою зміною тону гудіння. Ловлячи цю далеку і складну музику, Лейнг відточив слух і тепер краще сприймав узагалі будь-які звуки. І навпаки: зір, що використовувався переважно вночі, показував йому світ ніби через непрозору плівку.

Висотка практично завмерла. Як часто повторював собі Лейнг, майже все, що могло статися, уже сталося.