Джин Філліпс - Королівство жахів

Вона завмерла на місці.

Потім поточилася назад, відступивши за паркан, притягши Лінкольна до своїх ніг. Вона знову запанікувала, і це добре, бо паніка спалила всі інші емоції. Вона очистила її.

Між бамбуковим парканом, де вони стояли, й цегляною стороною бару «Савана» було майже денне світло. Блискучі автомати стояли під стіною: кока- й пепсі-кола, вода дасані, а в далекому кінці — металева коробка, наповнена невеличкими пакетами. Вона ніколи не бачила їх уночі. Веселе світло здавалося агресивно механічним. Автомати нічого не знали про її скрутне становище, й вона ненавиділа їх за їхнє яскраве освітлення.

Їй довелося затулити очі від світла.

Ліворуч від автоматів бамбуковий паркан завертав, зрештою впираючись у стіну ресторану. Стебла бананів густо росли на згині паркану, й принаймні з цього боку існував певний бар’єр.

Але від того місця, де вона стояла, до щілини для кредитних карток харчових автоматів — благаю тебе, Боже, нехай кредитна картка читається, бо іноді ця система не працює, а в неї ніколи немає монет — від цього місця до автоматів немає куди сховатися. Там немає нічого, крім бетону. Не лише самі автомати освітлені зсередини, а й лампочки під навісом освітлювали весь простір.

Вона пильно оглянула банани, які росли поблизу автоматів. Їхнє листя нависало парасолями, а внизу були товсті стовбури, що стриміли з шару перегною. Три смітники були поставлені впритул в одному з кутів паркану, але інший кут біля самої будівлі був порожній і темний. Бананові рослини давали прикриття, й Джоан подумала, що вона й Лінкольн могли ввійти глибоко в бананові хащі, які росли під парканом.

Не було ніякої переваги в тому, щоб стояти там вічно. Там вони також не були в безпеці.

Вона пильно роздивлялася все, що могла бачити, й усе, чого не могла бачити. Вона знову підняла Лінкольна, зачекавши, доки він обплутав її своїми руками й ногами.

— Ось наша дорога, — сказала вона йому, перебігаючи через освітлений простір, її тінь була масивною й безформною на бетоні — повз автомати для пиття й повз автомат для їжі до самого краю бананових хащів. Близько до них вона побачила декоративне запилюжене каміння й квадратну чорно-білу мозаїку. Вона поставила його на листя, притиснувшись до цегляної стіни ресторану. Автомат із перекусками стояв так близько, що вона могла доторкнутися до нього. Він блокував їх під кількома кутами. Вона обережно вивільнила його руку й відіпхнула його назад — спотикаючись, він відступив крок за кроком на прілу солому.

— Стій на тому камені, — прошепотіла вона. — Стій там, а я принесу тобі їжу.

Вона була задоволена тим, де він стоїть. Вона майже не бачила його, навіть із такої близької відстані.

З цього боку автомата вона могла стояти в затінку й виставити на світло лише руку з карточкою оплати. Легенько обмацавши карточку — бо пучки її пальців були сухими — вона встромила її в щілину, й машина її прийняла, й вона вибрала собі пшеничні крекери з сиром, показавши свій зап’ясток біля дна автомата й схопивши крекери, перш ніж вони впали на дно. Вона витягла їх звідти й прислухалася. Потім купила другий пакет, бо наступні п’ять секунд могли бути набагато небезпечнішими, але вона натиснула не на ту кнопку, на А6 замість В6 і їй випав батончик Зеро, але вона його підхопила.

Вона відступила назад, у тінь, і намокле листя охолоджувало їй шию.

7:12 пополудні

Його сорочка задерлася, коли він примостився їй на коліна, й вона подумала про кістлявість його тіла й про вузькість стегон. Він народився великим — важив понад десять фунтів — і протягом якогось часу мав кілька підборідь, хоч то була гарна повнота, від якої незнайомі жінки зупинялись на вулиці, щоб потиснути його ніжки. Він був повненьким довго, але в якийсь невідомий спосіб став високим і худим.

Вона розгорнула пакет із крекерами й подала йому один — обгортка зашаруділа гучніше, ніж вона сподівалася, але вона розірвала її посередині, крекери повипадали на пластикову обгортку — й вона примостилася на камені так, щоб стояти на ньому, а не на прілій соломі. Широке й пласке холодне листя падало їй на голову та плечі. З гучномовців тепер долітала запальна інструментальна музика, яка завжди супроводжувала Люту Відьму в кінофільмі «Чарівник з країни Оз». Вітри в лісі були гучними й шаленими. Цей звук різав слух, але вона не хотіла, щоб він замовк. Вона не хотіла чути чогось іншого.

Лінкольн з’їв два крекери, перш ніж вона це усвідомила. Вона дала йому напитися, потім заглянула в чашку й побачила, що вона ще наполовину повна. Закрутила пляшку й застромила її між його коліньми, які вона тримала між своїми.

— Дякую, — сказав він.

Він злегка підстрибнув, майже відірвавши свій зад від землі. Крекери справили чудодійний вплив на його організм.

— Ти маєш батончика? — запитав він. — Який він? Можна мені трохи покуштувати?

Вона відламала шматок і подала йому. Слова вилетіли з неї повільно.

— Це білий шоколад з карамеллю, — сказала вона.

— Ти ж не любиш білого шоколаду. Від нього тебе нудить.

Це, в принципі, була правда. Спогад з її часів у Таїланді. Вона працювала з черницями в Ірландії, перш ніж полетіла в Бангкок, а був Великий Піст, тож вона перестала їсти шоколад, бо коли навколо тебе черниці, ти переймаєш їхні уявлення про самозречення, а потім у Таїланді був Великдень, й вона купила там кролика з білого шоколаду — звідки в них великодні цукерки в Таїланді? — але вона з’їла всього шоколадного кролика, а потім виблювала його, й це був кінець для її взаємин з білим шоколадом.

— Я любила білий шоколад у давні часи, — сказала вона.

Край каменя був гострим під її стегнами, й коли вона заворушилася, щоб прилаштуватися зручніше, то подряпала об нього руку. Вона відчула укол, а потім потік рідини — вона відкрила поріз на своїй долоні.

— До того як я народився? — запитав Лінкольн.

— Так, — підтвердила вона, стискаючи й розтискаючи свій кулак, відчуваючи в’язкість крові. — Задовго до того, як ти народився.

— Коли ти стала подорожувати в далекі країни?

— Так, тоді.

Він покуштував батончик із карамеллю, задоволено зітхнув, і вся плитка зникла в його роті.

— Ти їла це весь час до того як я народився, — сказав він. — Ти тоді любила білий шоколад. Але не було білого шоколаду до того, як я народився, і ти