Анджей Зем'янський - Солдати гріху, Анджей Зем'янський

Знову запала тиша. Досить надовго. Чоловіки, мабуть, іронічно посміхалися.

Потоцька: "А чому ти назвали його скотинякою?".

Есбек (сміючись): "Пані пощастило, що ви його не зустріли. Такий гарненький, він справляв враження сироти, який не знає, чого хоче, і справді просить допомогти йому та піклуватися про нього. А він прийшов лише отримати від мене інформацію про Зубжицького. Він досяг своєї мети за дві хвилини. Я просто закохався в його нібито плюшевий характер і незграбність. Тоді у мене склалося враження, що він до біса небезпечний хлопець. Страшенно небезпечний. Хтось із місією, а такі зроблять усе, щоб досягти своєї мети".

Потоцька: "Аж так?.

Есбек: "Так, так. До біса розумний, розважливий, нещадний хлопець. І він приховує свою справжню сутність під маскою такої приємної людини. Він обробив мене тільки так. А вигляд…"..

Потоцька: "Який?".

Есбек: "Він зняв пальто. І сів саме там, де пані, в піджаку поверх светра, зробив міну невинного хлопчика...".

Барський, який ходив навколо, зупинився на місці.

"Він бреше!" – швидко набрав він і відправив есемеску. Марчін зрозумів, що повинен це уточнити. "У мене ніколи в житті не було пальто, одні куртки. Я ніколи не одягав піджак поверх светра. У мене взагалі не було піджака, крім костюма, який я мав носити на офіційних заходах!". Він надіслав ще одне текстове повідомлення.

Висновки! Він повинен надіслати дівчині деякі висновки, щоб вона могла зрозуміти, що він має на увазі. Марчін несамовито закусив губу, відчувши, що вони вловили якусь зачіпку.

"Елю, усе, що він сказав, було правдою. Все сходиться, крім мого одягу. Минуло двадцять років, отже... Того ж дня до нього, мабуть, завітав ще хтось, в такій же, не менш важливій справі, яка його приголомшила. Тому він помилився в деталях. Хтось був у нього. Дізнайся хто!".

Він торкнувся кнопки "Надіслати".

Потоцька усією силою волі керувала м’язами обличчя. Вона глянула на співробітника Служби Безпеки, який сидів навпроти. Жвавий, майже сімдесятирічний, із сивими, товщиною зі шнурок, вусами. Він усе ще був схожим на коханця з довоєнних фільмів.

– О, так, – зітхнула вона. – А хто був у вас одразу після візиту Барського?

Офіцер у відставці мало не впустив склянку, яку тримав в руці.

– Хто відвідав вас того ж дня?

Майхржак був актором досвідченим. Запитання здивувало і його, але єдиним знаком здивування було те, що він проковтнув слину. Потоцька взяла сумочку й дістала з неї гаманець. Чоловік навпроти неї широко розплющеними очима спостерігав, як вона дістала фотографію, яку наблизила до його очей.

– Все правильно. Пальто, піджак поверх светра... Хто це був?

Офіцер закусив губу. Він довго думав про щось, потім тихо сказав:

– Полковник Безпеки.

– Так ми вдома, так?

Той сердито знизав плечима.

– Звідки пані має це фото?

– Це? – з удаваним подивом запитала Потоцька.

Вона показала есбеку те, що було на фото. Польський дипломат, красива чорношкіра жінка та їхня дитина. Маленька дівчинка під пальмами.

– Це сувенір від батьків. Наша остання спільна подорож до Африки, батьківщини моєї матері.

З есбека вийшло повітря. Він зрозумів, що дівчина спіймала його на примітивному блефі. Але ж, разом з цим, він відчував певну повагу до молодої поліцейської.

– А пані те ще зіллячко, – прошипів він. – Точнісінько як Господи упокій його душу Барський, – перевів він погляд на Майхржака. – Тепер я знаю, чому ви наймаєте таких диваків!

Надінспектор, хоч і сам був здивований, ніби в нього грім вдарив, але тепло всміхнувся і підморгнув есбеку.

– Мені не треба ніяких фотографій, – пробурмотіла Потоцька і знову зблефувала. – Я просто знаю, що в той день у вас хтось був, я знаю хто це, але хочу запитати: нащо?

Офіцер у відставці на мить замислився. Він, напевно,про себе зважував, чи не зашкодить йому зараз розкриття правди. Скоріше за все, він не був замішаний у якомусь великому скандалі, тому рішення прийняв практично відразу.

– Добре, – випростався він у кріслі. – Я вам скажу.

– Хто це був?

– Полковник Служби Безпеки. Він прийшов майже одразу після того, як пішов Барський.

– Як його звали?

Потоцька хотіла все знати і відчувала, що зараз слушний момент.

– Припустимо, що Ковальський. На таке ім'я було виписані посвідчення і лист із Варшави, в якому було вказано, що тип веде розслідування у державній справі найвищої ваги, і що йому необхідно надати всіляке сприяння. Я не мав права знати його справжнє ім’я, – широко посміхнувся офіцер у кріслі, – і я не встановив, що насправді це був Генріх Роттенбаум.

"Банда профі" – Потоцька склала думку про колишні спецслужби. Добре, що цих експертів не відправили боротися з опозицією. Крім того, вони не дозволяли себе включити в це багно, вони були занадто зайняті боротьбою з собою. Боротьбою за владу, за впливи, а потім, і, можливо, перш за все, боротьбою за гроші. На щастя, спецслужби війни не виграють, бо якби їх направили на справжній фронт, хто знає, якою була б доля соціалізму. На щастя, ці псевдопрофі були занадто зайняті боротьбою зі своїми колегами, щоб звертати увагу на щось навколо. І тому, можливо, на полі бою залишилася Вісімка, а не вони.

– Німець? – спитав Майхржак.

– Ні, – пролунала коротка відповідь.

– Єврей?

– Ні. Колись він був кротом Мечислава Мочара[36] у варшавському УБ. Це викликає у вас якісь асоціації?

Потоцька не зрозуміла, але Майхржак тихо зітхнув і кивнув. Щось йому стало ясно.

– Про що він запитав?

– Приготуйтеся бути абсолютно здивованим. Він, звичайно, хотів перевірити, скільки знає Барський і на яку тему, він говорив якусь нісенітницю... Але насправді він прийшов за одним.

Потоцька й Майхржак перезирнулися. Напруга наростала повільно, і неможливо було зрозуміти, чи хотів старий сказати їм щось важливе, чи заводить їх, вміло створюючи настрій, на манівці

– Його цікавило одне питання. Зокрема, чи знає Барський щось про захоплення агентів американської розвідки в Легниці. Зовсім поряд з радянським гарнізоном.

– Що?! – випалила зовсім здивована Потоцька.

Офіцер навпроти знову посміхнувся.

– Його цікавило лише те, чи знав Барський про арешт американців... – повторив він, але голос різко завмер. – У Легниці... – знову значна пауза. – У тисяча дев'ятсот шістдесят другому