Анджей Зем'янський - Солдати гріху, Анджей Зем'янський

– Ну, тоді удачі.

– Взаємно.

Вони швидко розійшлися, думаючи про цю першу спільну акцію.

Дощ поволі закінчувався. Барський ходив туди-сюди по вузькому тротуару на Грюнвальдській вулиці. На щастя, близькість старих кам’яниць на вулицях Рентгена, Мінковського та Сухарді, які залишилися незмінними з довоєнного періоду, пом’якшила відчуття відчуженості. Тут усе було інакше. Він чітко пам’ятав, як був тут двадцять років тому. Приблизно в той же час, більш-менш. Порожнеча, темрява, хуліганський свист, неживі стіни будинків з блакитним сяйвом телевізорів, що де-не-де світилися за вікнами. Він ішов сюди один. Тепер він не міг знайти жодного тихого місця. Можна не звертати уваги на ліхтарі на головних вулицях, адже це означає багатство і манію величі, але неможливо не помітити численні постаті, які кудись йшли, з якоюсь конкретною метою. Тільки тепер він зрозумів різницю. Це місто було просто живим. Зник сірий соціалістичний бетон, що його покривав.

"Добрий вечір", – пролунав голос із трубки.

"Це я пану дзвонила".

"Але ж пані мене здивувала", – упізнав він голос. Вітався той самий есбек, якого Барський відвідав двадцять років тому. Він і досі жив тут.

Потоцька: "Ви не чекали, що я буду мулаткою?".

Есбек: "Суть не в цьому. Ви представилися інспектором поліції, і я просто не думав, що ви така молода".

Старий профі. Не давав збити себе з панталику. Барський навіть відчув до нього якусь повагу.

Майхржак: "Ви приділите нам хвилинку?".

Есбек: "Запрошую. Панство вип'є кави?".

Майхржак: "Якщо можна, я б попросив мінеральної води"..

Потоцька: "Дякую".

Марчін почув якийсь шурхіт, стукіт стільця і ​​здалеку голос старого, який розповідав, що він пройшов верифікацію, працював в УОП[33] і пенсійний вік врятував його від АБВ[34].

Потоцька: "Ви пам’ятаєте одного міліціонера, який був у цій квартирі майже рівно двадцять років тому?

Есбек: «Пам'ятаю, пам'ятаю, як я говорив пані по телефону. Його звали Майський? Маковський?… Ні. Бацкий. Даніель Бацкий!

Потоцька: "Марчін Барський".

Есбек: "О Боже. Моя пам'ять починає викидати коники".

Майхржак: "Ви пам'ятаєте справу?"

Есбек: "Звичайно. Мова йшла про смерть якогось лікаря. Інфекціоніста. Хтось вломився на віллу лікаря і вбив його, завдавши численних ударів тупим знаряддям. Потім бандити перетрусили весь будинок і забрали все добро. Навіть меблі".

Потоцька: "Меблі?".

Есбек: Пан напевне пам'ятає ті часи, а пані – ні. Так. Для бандитів тоді цінними були навіть меблі".

Майхржак: "А чому він прийшов до вас?".

Есбек: "Частково я знаю відповідь, частково – ні".

Потоцька: "Будь ласка, чи можна детальніше".

Есбек: "Мене направили в міліцію вести нагляд за тією справою. Звичайно ж, не приймати участі у слідстві. Я просто перевіряв звіти".

Потоцька: "Відносно чого?".

Есбек (сміючись): "Щодо того, чи не є справа політично мотивованою. Лікар написав важливу наукову статтю і збирався їхати на конференцію на Захід".

Потоцька: "То Служба Безпеки здійснювала пряме, оперативне керівництво міліцією?".

Майхржак: "Розслабся, Елю. Мала, не мала, не мала, мала. Покажи пальцем на що завгодно, і ти будеш правою".

Есбек: "Ото ж то. Саме воно".

Потоцька: "А по що Барський прийшов до панв?".

Есбек: "Він хотів знати, що таке бестія".

Потоцька: "І що це таке?".

Довга хвилина мовчання. Невже есбек знизує плечима? Чухає чоло? Чи він робить такий вираз обличчя, який натякає на те, що він ні в чому не винен?

Есбек: "Знаєте... Він був трохи наївний. Він вважав, ніби бестія – це назва операції Управління Безпеки. Якоїсь ширшої. Зрешта, я не знаю, що саме він мав на увазі".

Потоцька: "І що ви йому сказали?".

Есбек: "Це точно не було кодовою назвою будь–якої операції. Не будемо смішними, адже це не кримінальний фільм. Акції "Тайфун", "Пекло", "Сомосьєра", "Відьма"... Нічого з цього. Якщо якась операція і проводилася, то в рамках конкретної справи, яка мала номер і код, і була занесена в матеріали. І номером позначали конкретні дії. І якщо хтось робив це напівприватно, в рамках фракційної боротьби чи взагалі, вчиняючи злочин, він не давав акції кодової назви. Чи знаєте ви якусь кодову назву операції з убивства отця Попелушко? Ну, будьмо серйозними!".

Потоцька: "Ви впевнені?".

Есбек: "Впевнений. Можливо, там багато мудаків працювало. Але точно не екзальтовані кретини. Акція "Привид", "Різня 6", "Брудна робота" і, нарешті, "Бестія". Цим займалися Зейдлер–Зборовський та Джо Алекс[35]".

Потоцька, мабуть, запитально глянула на Майхржака, бо надінспектор пояснив:

Майхржак: "Це автори кримінальних романів того часу".

Потоцька: "Яким дивом міліціонер прийшов розпитувати співробітника безпеки про внутрішні справи вашої контори? Невже він був таким наївним, щоб вважати, ніби щось почує?".

Есбек: "Але ж почув. Цей скотиняка був неймовірно розумним і вмів розмовляти з людьми. Можливо, він прийшов в іншій справі, можливо, просто хотів мене випитати. Але щось спонукало, що він зачепив те, що його насправді цікавило. І він почув відповідь".

Майхржак: "Яку?".

Есбек: "Він собі надумав, що смерть лікаря, того інфекціоніста, може бути пов'язана зі смертю іншого лікаря і його лаборанта. За півроку перед тим".

Майхржак: "І що ви йому сказали?".

Есбек: "Що це параноя. Я послав його до майора Зубжицького. Відставний слідчий, у якого також була манія стежити за смертю лікарів. Тільки в шестидесятих роках. Сподіваюся, що Барський туди непішов".

Майхржак: "Чому?".

Есбек: "Тому що Зубжицького вбили через кілька днів після нашої розмови".

Потоцька: "Здогадуюсь, що, тупим інструментом?".

Есбек: "Ні, шановна пані. Його напоїли і штовхнули під автобус. Так казали свідки, принаймні про те, що штовхнули. Великі дози алкоголю були виявлені лише в крові загиблого".

Потоцька: "Ну і що?".

Есбек: "І нічого. Алкоголізм тоді був поширеним явищем. А хто з якимсь п'яницею посварився, і через що це було, одному Богу відомо. Зловмисників не спіймали, тому що міліцію повідомили лише через півгодини, а приїхали вони ще через чверть години. Це ще не були часи мобільних телефонів. А після того, як стемніє отримати доступ до звичайного телефону або знайти працюючий таксофон на околиці міста було нелегко".

Потоцька: "А ви ці справи не пов’язали?".

Есбек: "Ні. Вони не були політичними, тому не моїми. І, крім того, це була зовсім не моя ділянкак роботи".

Майхржак: "Вам відомо, що сталося з Барським пізніше?".

Есбек: "Так. Приблизно через місяць він зник. Напевно, це був грудень чи січень…".

Потоцька: "Як можна не відрізнити грудень від січня?".

Есбек: "Минуло двадцять років".

Потоцька: "Але ж грудень – це свята. Все навколо кричить, що наближається Різдво і...".

Майхржак: