Алекса Адлер - Їхня кохана лялька, Алекса Адлер

Розділ 10

Наступні кілька годин я провела в харчовому відсіку, як і збиралася. Ховаючись від хвостатих. І намагаючись поєднати свої людські вміння з тими крихтами інформації, що мені вдалося вивудити з пам'яті тіла, щоб зробити хоч щось їстівне для тих самих хвостатих. Сама я, попри майже повний контроль розуму над штучним тілом, голоду досі не відчуваю.

На моє щастя, з приготуванням їжі все виявилося не так складно. Варто було мені згадати, як добути ті продукти, які я вже використовувала раніше, і сяк-так розібратися з варильною поверхнею, і справа далі швидко налагодилася. Великих кулінарних шедеврів може й не вийшло, але запекти м'ясо з овочами та приготувати щось схоже на рибу з гарніром із вареної крупи, що нагадала рис, мені вдалося.

Ускладнювало все те, що я не могла нічого покуштувати на смак. Хто зна, як мій організм сприйме нормальну їжу? Про це я так і не поцікавилася у братів на-агарів.

І ось начебто вже все готово. І треба б уже змієхвостим про це сказати. Хай би підкріпилися перед відповідальною та важливою справою. Але я ніяк не наважуся вийти зі своэї схованки. Занадто неоднозначне у мене становище і їхнє ставлення до мене.

Весь цей час жоден з братів сюди не заглядав і я мала час трохи подумати про все.

Ситуація в мене патова. Я замкнена в обмеженому просторі з двома вельми сексуально налаштованими в мою адресу інопланетянами, які недвозначно дали мені зрозуміти, що їхні фізичні потреби задовольняти належить саме мені. Ще й тіло багато в чому досі живе своїм життям, постійно зраджуючи в найвідповідальніші моменти.

З одного боку, я можу на-агарів зрозуміти. Вони ляльку саме для цього купили. І точно не планували себе обмежувати. Розумію я також і те, що брати могли повестися зі мною набагато менш терпимо. А так, навіть попри мою витівку з втечею та псуванням корабля, вони все одно мене і підлікували, і утилізацію скасували, і поводилися досить дбайливо, і навіть поговорили зі мною нормально, відповівши на більшість моїх питань і все пояснивши. Навіть погодилися допомогти мені повернути моє справжнє тіло. Ну лапочки ж, попри свої надмірні сексуальні апетити. А ще вродливі обидва як гріх. Чоловічої привабливості їм не позичати. Це я також не можу заперечувати. Як і те, що на мене ця привабливість потроху починає діяти.

Про все те, що вони збираються з мене отримати, коли виконають цю свою обіцянку, я подумаю потім. Зараз набагато важливіше інше. Що мені робити з їхньою пропозицією? Погодитися, розслабитися та отримувати задоволення? Адже я не наївна і розумію, що нікуди мені від них не подітися. Особливо, коли моє не моє тіло так бурхливо реагує на кожен дотик.

І я, мабуть, погодилася б. Хоча мій особистий досвід і близький до нуля, я аж ніяк не ханжа і ставлюся до сексу нормально. Навіть до такого, що ні до чого не зобов'язує. Але не в ситуації, де мене сприймають річчю, яка тільки для цього призначена.

Крім того – їх ДВОЄ. І вони вочевидь не мають нічого проти того, щоб ділити мене на двох. Тобто, погоджуючись, я маю бути готовою до того, що мене з великою ймовірністю чекає досвід одночасного сексу з двома чоловіками.

А це вже для мене... трохи занадто. Від таких перспектив водночас і страшнувато і… гаряче, дуже гаряче. Про таке я навіть не фантазувала ніколи. Не можу сказати, що мене ця думка відштовхує, але... Щоб зважитися на таке, мені доведеться переступити безліч своїх рамок.

Ну, або мене за ці межі просто винесуть. Вже майже винесли. Відчувати пестощі Са-арда в той момент, коли в мене вбивається Шоа-дар – це теж було дуже гаряче.

Втім... Вони ж погодилися потерпіти, поки я сама їх захочу. Отже, моє бажання для них все ж таки має хоч якесь значення. Може, не все так погано, і мені варто простіше сприймати ситуацію? Поставитися до всього, як до якихось віртуальних еротичних пригод, наприклад, таких які ніяк не торкаються мого справжнього життя? Адже не факт навіть, що я згадаю все це, коли повернуся до свого тіла.

У будь-якому випадку постійно ховатися в харчовому відсіку не вийде. Настав час висунути ніс за його межі й подивитися, як справи на кораблі.

Закінчивши готувати, діставши потрібний посуд із приладами для сервірування, прибравши за собою і перевіривши, чи все вимкнула, йду до дверей. Відкривати та закривати такі я вже добре вмію. Тож невдовзі стулка з тихим шелестом від'їжджає убік, відкриваючи мені вид на кімнату керування. І погляд сам собою насамперед прямує туди, де я востаннє бачила Шоа-дара.

Але тепер біля дверей, що ведуть у коридор, працюють тільки роботи, продовжуючи латати дірку. Мабуть, він уже полагодив пошкоджену мною панель.

Обох братів я знаходжу біля того самого напівпрозорого столу в центрі кімнати, над яким постійно світяться якісь голограми. Напевно, це щось на зразок бортового комп'ютера. Тихенько підійшовши до на-агарів, я завмираю за кілька метрів, з цікавістю розглядаючи нову голографічну картинку. Тепер це якийсь краєвид. Схожий на неживу пустелю зі скелями дивовижних форм, що стирчать подекуди. І в глибині деяких із цих скель світяться маленькі червоні крапки. Багато маленьких червоних точок.

− Не схоже на колонії перес-с-селенців, − задумливо промовляє Шоа-дар, уважно розглядаючи їх. – І розташовані надто близько до найбільших покладів нероїту. Не думаю, що це збіг. Ти кажеш, ви їх минулого разу не засікли?

− Ні, − з таким же задумливим виглядом хитає головою Са-ард. − Корабель Повелителя С-с-са-оіра, як ти розумієш, не призначений для дослідницьких експедицій і не оснащений досить потужним пошуковим обладнанням. Ми спромоглися засікти випромінювання величезних покладів нероїту на цій планеті, а от населених колоній у надрах скал не виявили. Можливо, через ці с-с-самі випромінювання. Та й самі сигнали, що йдуть від цих колоній, дещо незвичайні. Наші бортові системи не можуть їх до ладу класифікувати й дати хоч якусь виразну характеристику.

− Що робитимемо?

− Будем діяти за планом. Як тільки повне с-с-сканування поверхні та надр планети буде завершено, здійснимо кілька висадок і забір потрібних нам зразків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍