Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

— Запитання, Вікторіє, в тому, чи були у мене друзі? - сумно посміхнувся він і підвівся зі свого місця, підійшов до мене і простягнув мені руку. - Дозволь запропонувати тобі прогулянку зі мною?

Насправді мені раптом стало шкода чоловіка. З того впевненого, владного чоловіка, яким я його встигла дізнатися, зараз переді мною стояла людина, самотня в цьому світі. Він не пам'ятає своє життя, але наскільки, напевно, боляче усвідомлювати йому, що навіть його мати його не шукала. А через що йому довелося пройти?

— Лікар щось сказав про тип магії, якою було заподіяні Ваші ран? - поцікавилася я, адже минув уже тиждень.

— Каже, що швидше за все рани були зроблені не в цьому світі.

Я зупинилася і з жахом подивилася на чоловіка.

— Що означає «не в цьому світі»?

— Ця магія йому невідома. Адже в кожному світі існує своя магія. Можливо, я повернувся у світ Хаосу і там був поранений. Це для мене ціла загадка, Вікторіє.

— Але що ж тепер робити? Як лікувати ці рани? Якщо я щодня накладаю знеболювальне заклинання, то значить Вам нестерпно боляче. Адже треба щось робити!

Деміан серйозно глянув на мене і сказав:

— Вибач, я не подумав, що ти вже втомилася від мене.

— Що за нісенітниця! - вигукнула я. - Я зовсім не це мала на увазі! Але якщо Ви просите допомоги, значить рани Вас турбують. Їх треба лікувати, а не просто знеболювати!

Нас розділяли кілька кроків, які чоловік повільно перетнув. З сумною усмішкою він сказав, схилившись наді мною.

— Їх може вилікувати лише магія того світу, яким її створено.

Я насупилась. Мені все це не подобалося.

— Це означає, що Ви маєте повернутися у світ Хаосу?

— Це якщо бути впевненим, що поранення були зроблені там. Якщо я помилюся, моїх сил може не вистачити, щоб повернутися назад.

Я злякалася не на жарт. Адже неможливо жити з такими ранами!

— Пробач, здається, я тебе налякав. Не турбуйся про мене, - м'яко посміхнувся чоловік, узяв мене за руку і повів далі.

— Має бути якийсь вихід! - я вже не могла ні про що інше думати.

— Можливо, якщо я дізнаюся, що зі мною трапилося, я зможу потім вилікувати свої рани.

Жах! У такому разі потрібно було якнайшвидше шукати інформацію про те, що сталося.

— Ти мріяла вийти заміж чи, може, в тебе був хтось, у кого ти була закохана? - несподівано запитав чоловік, коли ми вже поверталися до будинку після прогулянки.

 Краєм ока я помітила у вікні Софі. Мені здавалося дещо дивною її поведінка. Я не думала, що вона так просто могла змиритися з тим, що Деміан відмовиться від неї. Так, вона здавалася ображеною, але серед прислуги ходили плітки (які швидше за все вона сама і розпустила) про те, що герцогу зараз, на жаль, не до її пестощів. Болючі рани не дають йому спокою і він попросив залишити його на якийсь час. Але він нібито не відмовлявся від її послуг надалі.

— Не було в мене нікого і заміж я не збиралася, - згадавши своє минуле життя, відповіла я.

Ми піднялися на другий поверх, і Деміан провів мене до моїх дверей. Не помітила, як так вийшло, що я опинилася в пастці між ним і стіною. Деміан був дуже близько до мене, його обличчя було за кілька сантиметрів від мого. Він дивився на мене так... уважно. Його дихання обпалювало обличчя і взагалі від нього йшов якийсь божевільний жар.

Його долоня опинилася на рівні мого обличчя. Він уперся нею об стіну, перегородивши мені дорогу.

— Скажи мені, Вікторіє, ти... сильно, чи сильно ти шкодуєш про свою помилку? - його шепіт з легкою хрипотою озвався мурашками по моїй шкірі.

Я чомусь не могла відвести погляду від його губ. Так близько вони були. У голові все затуманилося і я була вражена несподіваними почуттями, що нахлинули. Цього ще не вистачало!

— Так... сильно, - зуміла взяти себе в руки і взагалі зрозуміти, про що він запитує мене. Я притулилася спиною до прохолодної стіни, і це допомогло мені самій загасити пожежу, що раптово виникла в моєму тілі.

Чоловік сумно посміхнувся, але не відійшов від мене ні на крок.

— Мені шкода, що так вийшло.

— Я сама винна. Мені слід було поговорити з батьками.

— Я не знаю, що за договір у нас був із твоїми батьками, Вікторіє. Але ти явно не заслуговувала на такого чоловіка, як я.

Мені було ніяково чути такі слова. Чому він раптом вирішив просити у мене вибачення, і взагалі звертати на мене увагу? Мені б триматися від нього подалі...

Я полегшено зітхнула, коли Деміан різко відсторонився від мене. Щоправда, мені стало раптово холодно.

— На добраніч, Вікторіє, — він навіть трохи вклонився мені і зайшов до своєї кімнати, залишивши мене одну.

Я швиденько забігла до своєї спальні і підійшла до відкритого вікна. Це що таке було? Здається, новий Деміан зовсім збожеволів. Мені треба триматися від нього подалі, інакше коли він згадає все, він звинуватить ще мене у всьому. Пройшла вже я через усю його родину, знаю, на що здатні. І його всі слова я запам'ятала дуже добре.