Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

— Лезвія, народилася в місті Митимні, ім'я мені Теоктиста, життям інокиня. Коли ж бо від батьків своїх у дитинстві осиротіла, віддана була родичами до дівочого монастиря і в іночий образ одягнена. Коли сповнилося мені вісімнадцять років, на свято Воскресіння Христового, вийшла із благословенням у село, що було неподалік, щоб відвідати сестру мою, котра там жила із своїм чоловіком, і переночувала в неї. Опівночі ж напали араби на ту країну, їхній-бо вождь був відомий злобою Низир, і всі села полонив, полонив-бо й мене з іншими. Коли ж настав ранок, у кораблі свої завели нас та й відпливли. Цілий день пливли і пристали на ніч до цього острова, і вивели полонян, щоб роздивитися і встановити ціну, за яку, може, хто відкупитися схоче. Виведена була і я з іншими й побачила близький луг, що тут був, повернулася-бо до нього й кинулася бігти. Гналися за мною ті, що полонили мене, й гонили, як ловці звіра, але пустка мене від них заховала, а більше Бог Своєю благодаттю покрив у пустелі — захистив мене від рук ловців, тож не могли мене знайти й досягти. Побігла у внутрішню пустиню цього острова й не переставала бігти зі страху, доки ноги мої по гострому дереву, і терню, і по жорсткому камінні не поранилися сильно. І не могла далі бігти, упала на землю, наче мертва. І наповнилася земля моєї крові, що витікла із поранених ніг, і всю ніч ту у великому болі провела. Одначе дякувала Богові, що врятував мене від рук ворогів моїх і зберіг неосквернену, і ліпше зволяла я в пустелі тій померти в дівочій чистоті, аніж живою посеред поганих людей бути і згубити заручене Христові дівство. Назавтра побачила, що нечестиві ті розбійники від острова відпливли, і наповнилася веселощів, звільнившись од рабства їхнього, і забула болі свої від великої радості. Відтоді дотепер живу на цьому острові тридцять і шість літ, живлюся сім'ям зілля, що щедро тут росте, котре еліотропіон зветься, а найбільше живлюся словом Божим: усі-бо псалми, і пісні, і читання, які в монастирі своєму вивчила, і досі пам'ятаю, і тим утішаюся та живлю душу свою. А одежа моя невдовзі зносилася, й залишилася я гола, маючи на покрову тіла тільки благодать Божу, яка мене від усіх зол покриває".

Це оповівши, та преподобна діва звела до неба руки і віддала подяку Богові за невимовну Його милість, до неї явлену. Відтак знову повернулася до ловця і каже: "Це вже все оповіла про себе тобі, чоловіче, однієї від тебе речі прошу, щоб учинив мені Бога ради: коли в наступне літо прибудеш на цього острова для ловитви (знаю-бо, що обов'язково прийдеш, Бог так хоче), візьми в чисту посудину частку пречесних і животворящих Христових Чесних Дарів і принеси мені сюди, бо, відколи почала жити в цій пустелі, не сподобилася причаститися такого Дару. Тепер же іди з миром до своєї дружини і не розповідай про мене нікому". Ловець же пообіцяв повелене вчинити і, поклонившись дивній тій рабі Христовій, відійшов, веселячись і дякуючи Богові, що відкрив йому такого скарба Свого і сподобив його бачити й бесідувати з ним, молитви же і благословення удостоїтися від тієї, якої цілий світ не був достойний. Прийшовши на берег, знайшов друзів своїх, котрі чекали на нього і сумували за ним, що затримався, гадали-бо: заблукав у пустелі. Він же не явив їм таємниці, бо повелено було йому ховати її, і відплив додому.

Чекав-бо той ловець наступного літа як якогось щастя, бажаючи знову бачити чесну наречену Христову, що в пустелі, ніби в світлиці, пробувала. І надійшов очікуваний час, знову пригодився із друзями своїми відплисти до острова Парос ловити звірів. Заходячи до корабля, узяв у пресвітера кивотець малий та чистий, частку пречесних та животворящих Христових Чесних Дарів, як повеліла йому блаженна Теоктиста, і, чесно те при собі зберігши, відплив. Приставши до того острова, пішов із Чесними Дарами до порожньої тієї церкви Пресвятої Богородиці, у якій раніше зі святою бесідував. І, зайшовши до церкви, не знайшов святої: чи відійшла в глибшу пустелю, чи учинила себе неявленою, бо із тим ловцем прийшли і деякі інші з його друзів. Вийшов ловець смутний із церкви й пішов вслід за своїми друзями. По тому таємно відлучився від них і сам, повернувшись, до церкви прийшов. І тоді явилася преподобна Теоктиста на тому ж місці, де й раніше стояла, одягнена в ту одежу, що минулого року ловець їй дав. Уздрів ловець блаженну, впав на землю, поклонився їй. Вона ж зі слізьми наблизилась до нього і говорить: "Не чини цього, о чоловіче, адже носиш божественні Дари, не безчесть Христових Тайн і не опечалюй моєї бідності — не достойна-бо є". І, взявши ловця за одежу, із землі підняла його. Він же вийняв кивотця із Чесними Дарами і подав їй, а преподобна спершу на землю впала перед Божественними Тайнами і слізьми омочила землю, тоді, вставши, прийняла їх, причастилася і сказала зворушно: "Тепер відпускаєш рабу свою, Владико, бо побачили очі мої спасіння від Тебе, а що відпущення гріхів у руки прийняла, тепер відійду, куди велить благість Твоя". Це сказавши, звела руки горі і довго стояла, молячись і хвалячи Бога. Відтак відпустила із благословенням ловця вслід за друзями його.

Згаяли ловці кілька днів у пустелі, наловили достатньо кіз та оленів і поверталися до корабля. Той-таки ловець знову відлучився від них і пішов сам до церкви, бажаючи сподобитися від преподобної молитов та благословення в дорогу. І зайшов до церкви, дивився туди й сюди, бажаючи уздріти святу, і не знайшов. Наблизився до того місця, де спершу із нею бесідував, і тут побачив, що преподобна лежить на землі мертва, маючи руки покладені на груди, свята ж її душа пішла до рук Божих. І припав ловець до чесних мощів її і цілував святі ноги і слізьми умивав її і, як препростий, не знав, що учинити, адже більше днів своїх прожив по пустелях поміж звірів, аніж у містах поміж людей. Отож не маючи такого рішення в собі, щоб піти до інших ловців і звістити їм та вкупі із ними поховати чесно святе те тіло, сам викопав трохи землі, скільки можна було викопати поспішаючи, і поклав у неї преподобну. Осмілився й руку відітнути від святого того тіла собі на благословення, бажаючи її чесно в домі своєму берегти. І хоча з вірою те