Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

видіння бачила, зля калась і, пішовши у дім свій, повідала чоловікові, що бачила й чула, і утішилися від печалі. Рече Атанасія до Андроника: "Воістину, пане мій, ще при житті дітей на ших хотіла сказати тобі одну річ, але сумнівалася, а це уже по смерті їхній мовлю тобі: відпусти в монастир щоб плакала я за гріхи свої, це-бо Господь, узявши від нас дітей наших, учинить нас зручнішими до служби Своєї". Він же мовить їй: "Іди, випробуй помисел свій один тиждень, і коли пробудеш у помислі тому неодмінно, порадимося про тебе обоє". Вона ж, дні численні пробувши, не змінила помислу свого, а ще більше наповнилася бажанням до осібного життя й просила в чоло віка свого, щоб була відпущена до монастиря. Покликав же Андроник батька її й каже йому: "Це ми хочемо відійти до святих місць поклонитися, тобі ж вручаємо дім наш і весь маєток наш і просимо тебе: коли нам трапиться щось у дорозі, роздай маєтка нашого тим, що потребують, з дому нашого учини лічницю убогим і заїзд подорожнім". Так Андроник, вручивши дім та маєток тестю своєму, звільнив усіх рабів та рабинь.

Однієї ночі, порадившись обоє, Андроник й Атанасія взяли трохи добра в дорогу і вийшли із дому свого, ніхто про те не відав, та й подалися у дорогу як мандрівники, покладаючи себе на Бога. Вранці, вже за містом, блаженна Атанасія обернулася, побачила здаля дім свій і, зирнувши на небо, мовила: "Боже, який сказав Аврааму та Сарі: "Вийди від своєї землі, і від родини своєї (...) до краю, який я тобі покажу", ти ж доглянь нас і веди нас у страсі своїм, це заради Тебе покинули дім наш відчинений, не зачини-бо нам дверей Царства Твого". І заплакали обоє, і пішли в путь свою. Досягли Єрусалима, поклонилися святим місцям і бесідували з багатьма отцями, взявши від них благословення. Пішли і в Олександрію поклонитися святому мученикові Мині.

Глянув Андроник і побачив якогось мирянина, що сварився з ченцем, і каже до мирянина: "Пощо сваришся із ченцем?" Відповів йому мирянин: "Цей чернець найняв мою худобу, щоб їхати у скит, і кажу йому: "Йдімо тепер, щоб простувати вночі, а завтра до шостої години приспіємо у скит, перш ніж почнеться сильна сонячна спека". Він же не хоче мене послухати". Запитав його Андроник: "Чи маєш іншу худобу?" Відповів чоловік: "Маю!" І каже Андроник: "Ходи, приведи її, я найму у тебе, оскільки і я хочу у скит іти". Мовив же дружині своїй Атанасії: "Побудь тут, доки піду у скит благословитися від отців". Вона-бо каже: "Візьми й мене із собою". Він же рече: "Немає звичаю жінкам у скит приходити". Вона ж з плачем відказує йому: "Слово мав дати святому мученикові Мині, що не покинеш мене, не віддавши у монастир жіночий". Він же обіцяв не покинути її, доки не учинить за бажанням її, і пішов у скит, і благословився від отців у якійсь лаврі.

Почувши ж про отця Даниїла, з великими труднощами дійшов до нього і поклонився йому; по молитві ж бесідували: розповів йому все і про себе, і про дружину свою Атанасію. Мовив йому преподобний Даниїл: "Іди і приведи жінку свою, напишу вам грамоту в Тиваїду, щоб, коли дійдете туди, віддав її до жіночого монастиря у Тавенисіотів". Він-бо пішов, привів блаженну Атанасію вночі до святого старця Даниїла, що проказав перед ними слово спасіння, багато їх повчав, написав їм писання, благословив їх і відпустив у монастир Тавенисіотський. Пішли туди, віддав блаженний Андроник святу свою жінку Атанасію до жіночого монастиря; вона ж, одягшись там у ангельський образ, ангельське провадила життя. Андроник же повернувся до преподобного отця Даниїла, котрий учинив його іноком, і навчив чеснотливому життю, віддав йому осібну келію, щоб сам у ній жив у безмов'ї. І пробув блаженний Андроник у безмов'ї дванадцять років, добре подвиг чинячи. По тому вмолив отця, щоб відпустив його в Єрусалим поклонитися святим місцям. Отець же Даниїл, учинивши молитву, відпустив його із благословенням. Ходив же отець Андроник по країнах Єгипту, сів опочити трохи під ялівцем і тут, за промислом Божим, побачив жінку свою, блаженну Атанасію, яка йшла у чоловічому подібї, — і привітали одне одного. Пізнала тоді Атанасія чоловіка свого, але він не пізнав її: як же можна було пізнати її, коли лице зів'яло від повстримності і була чорна, ніби мурин, до того ж і чин свій змінила, в чоловічому була одінні. І спитала Андроника, мовлячи: "Чи не ти учень отця Даниїла, що звешся Андроник?" Він-бо відказав: "Це я!" І знову спитала його: "Куди оце йдеш, авво Андрониче?" Відповів Андроник: "Іду поклонитися святим місцям. А ти, — мовить Андроник, — куди йдеш і як твоє ім'я?" Вона ж каже: "Іду і я до святих місць, ім'я ж моє Атанасій", — так-бо змінила ім'я своє: замість Атанасії назвалася Атанасієм. І рече Андроник: "Ходімо вкупі". Атанасій же мовить: "Коли хочеш укупі зі мною йти, то наклади печать вустам своїм, щоб у мовчанні йшли". Він-бо каже: "Гаразд, буде так, як хочеш". Промовив Атанасій: „Ходімо ж, і молитви святого твого старця нехай ідуть із нами".

Дійшли до святого міста Єрусалима, обійшли всі святі місця, поклоняючись. І пішли до Олександрії поклонитися святому мученикові Мині, і коли там помолилися, рече Атанасій до отця Андроника: "Коли хочеш, отче, пробудьмо в одній келії обидва". Відповів Андроник: "Пробудьмо, але спершу спитаюся старця, чи повелить нам укупі пробувати". І рече Атанасій: "Ходи запитай, я ж почекаю тебе у скиті, названому Вісімнадцятий, і, коли повелить отець, прийди по мене, і як ходили в мовчанні, так із мовчанням і в келії пробудемо. Коли ж із мовчанням не можеш пробувати, то не приходь до мене", бо коли б і отець повелів, не хочу там жити, де не було б мовчання". Пішов Андроник до авви Даниїла, оповів йому про супутника свого Атанасія. Каже Даниїл Андроникові: "Ходи полюби мовчання й пробудь із Атанасієм, оскільки він досконалий інок".

Узяв-бо Андроник Атанасія і ввів його у келію свою, і пробули в Божому страсі із мовчанням дванадцять літ наступних, і не пізнав Андроник, що Атанасій дружина його є, старанно-бо молилася Богові, щоб не пізнана була від чоловіка свого. Авва ж Даниїл часто приходив до них і повчав їх. Якось же був у них і багато на користь душі говорив, тоді у свою келію повертався. І перш