Джулія Ромуш - Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш

Розділ 11.2

Він різко схопив мене за руку і потягнув до дверей. Тільки не до тих, що вели до коридору, а до інших. У стіні кабінету. Я почала упиратися ногами й кричати. Але Барнс був сильніший за мене. Відчинивши двері, він заштовхав мене до якоїсь кімнати. Схопив пальцями за підборіддя і змусив подивитися прямо у свої крижані очі.

- Хоч звук від тебе почую, і я сам особисто всаджу кулю у голову твого брата. Його життя залежить лише від тебе. - Сказав таким тоном, що в мене всередині все похололо. Я навіть не встигла нічого відповісти. Навіть зрозуміти не встигла, про що він казав, як двері одразу ж зачинилися з оглушливим гуркотом.
***
Я так і стояла, не рухаючись. Здавалося, що минула ціла вічність перед тим, як я почула чиїсь кроки. Серце пропустило удар. Здавалося, що легені розриває від нестачі кисню. Я вп'ялася нігтями в шкіру долоні, а іншою рукою прикрила рота, щоб не закричати, коли почула голос Рендела.

- До біса пішли, суки! Не смійте до мене торкатися! - По гучному звуку я зрозуміла, що брата закинули до кабінету.

- Якого чорта тут взагалі відбувається? - Рендел продовжував кричати, а я вп'ялася зубами в руку, щоб не закричати. Я добре пам'ятала слова Річарда. Ні звуку.

Мені варто було неймовірних зусиль продовжувати стояти на одному місці та не рухатися. Хотілося забігти до кабінету. Кинутися братові на шию. Обійняти його так міцно, щоб ніхто не зміг мене від нього відтягнути.

- Відбувається те, що я врятував твоє нікчемне життя. - Голос Річарда звучав відсторонено та холодно. Він навіть не приховував того, що він робив ласку.

- Совість прокинулася? Вирішив таки допомогти? - Рендал голосно засміявся, а потім захрипів так, ніби його вдарили. А в мене серце боляче стиснулось у грудях. Навіщо Річард з ним так вчиняє?

- Я можу всадити кулю у твою голову прямо зараз.

- Стій, зачекай. - Мене почало трясти від страху. По голосу брата було зрозуміло, що щось відбувається. Щось жахливе, а я не могла йому нічим допомогти, бо боялася зробити все лише гірше, – ми можемо домовитися. Я ще маю квартиру. Точніше сестра має, але вона все на тебе перепише. Зробить усе, що захочу.

– У тебе нічого немає.

– Є. На сестру записана ще одна фірма. Ми все тобі віддамо. А хочеш і її віддам? Вона слухняна. Зробить усе, що скажу. Адже ти врятував мене не просто так, вірно? Вона ж до тебе приходила? Якщо я їй скажу, то вона прийде і робитиме все, що забажаєш. Відпрацює борг за мій порятунок.

Я не вірила, що все це чула. Не вірила власним вухам. Адже він не міг. Не міг таке казати.

- Мені з неї немає толку.

- Її хоче Хейз. Схиблений на ній. Ти можеш використати це у своїх цілях. За допомогою неї дістатися до нього. Адже ти завжди хотів забрати його частку.

Мені здавалося, що це все кошмар. Жахливий сон. Що я заснула в тій клятій машині й бачила кошмар. Це все було не правдою. Просто не могло бути правдою!

- Підставиш сестру заради того, щоб самому врятуватися? Віддаси її на поталу?

- Вона до тебе сама прийде. Тільки буде рада, якщо дізнається, що ти її хочеш забрати.

- Врятуватися з вас двох зможе лише один. Інший помре. Вирішуй хто це буде. Або твоя сестра сьогодні сяде на літак і полетить в іншу країну, а ти відповіси за свої гріхи. Або відлетиш ти, але твоя сестра буде...

- У мене буде час, щоб зібрати речі?

Перед очима все попливло. У вухах почало дзвеніти. Мені катастрофічно почало не вистачати повітря. Здавалося, що я задихаюсь. Я більше не чула, про що вони говорили. Та й не хотіла. Шок накрив мене з головою. Здавалося, ще трохи й почнеться неконтрольована істерика. Єдина людина, якій я довіряла, зрадила мене. Той, заради якого я була готова на все, тільки-но підписав мені вирок.

- Виведи цю мерзоту звідси! - Це останнє, що я чула, ноги були ватяними, здавалося, що я втрачаю свідомість. Ковзала руками по стінах, намагаючись знайти опору, але все було марно. Якогось моменту коліна просто почали підгинатися. Я почала падати...

Але навіть цього мені не дозволили. Яскраве світло вдарило в очі, Барнс відчинив двері й різким ривком затягнув мене назад до кабінету. По щоках струмком котилися сльози. Річард мене відпустив, але ноги більше не тримали, я впала на підлогу просто на тому місці, де стояла.

– Я тебе попереджав.

Барнс простяг мені склянку води, я взяла її в руку, але не змогла донести до рота, рука тремтіла, і вся вода вилилася на підлогу і на мене.

- І що тепер? - Прошепотіла практично беззвучно. Але він мене почув.

- Я казав, що плата за його визволення буде високою.

Я лише гірко посміхнулася.

- І яка?

Його пальці стуляються на моєму підборідді, змушують зашипіти від болю. Наші погляди зустрічаються. Його очі настільки темні, що я не бачу навіть зіниць. Там стільки темряви, що я починаю в ній потопати.

– Тепер ти моя власність. Належиш мені. Будеш слухняним звірятком. - Кожне слово вимовляє повільно та чітко. Щоб до мене точно дійшов сенс кожного сказаного ним слова.

- А якщо ні? - Голос зривається на хрип. Я впиваюся пальцями в його руку, дряпаю нігтями. Хочу його відштовхнути від себе. Хочу, щоб він перестав до мене торкатися.

- Впевнений, що твоє майбутнє буде не найкращим, а найголовніше недовгим. Хейз відправив усіх людей на пошуки. На твої, і твого братика, який тільки-но від нього втік з моєю допомогою. Варто тобі вийти за ворота мого будинку і тебе тут же схоплять. Ти ж не думаєш, що він добре сприйме втечу твого брата?

- І що мені потрібно зробити, щоб ти мене відпустив? – Очі заповнюються сльозами.

– Відпустив? - Звірячий вищир спотворює його обличчя, - поки не відпрацюєш все, що винна, - він притягує мене ближче до себе, починаю вириватися, але все марно, він набагато сильніше за мене, - а доти ти моя власність!

***
Мої любі, на цьому перша частина історії закінчується=) Якщо вам сподобалися герої, і ви хочете дізнатися, що на них чекає далі, тоді запрошую вас у другу частину, вона вже є на сайті) Посилання на неї є в анотації) Або пропишіть в пошуковому рядку сайту назву книги -"Власність мільярдера"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍