Антуан де Сент Екзюпері - Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері

Моя імперія не має ані значення, ані справжнього життя, ані парадів із виструнченими солдатами, так само як і просте місто, якщо воно є тільки добре упорядкованим камінням. Але передусім твоє хатнє вогнище. Після вогнищ родина. Після родин плем’я. Після племен провінція. Після провінцій моя імперія. А цю імперію ти бачиш сповнену завзяття й натхнену зі сходу на захід і з півночі на південь, як отой вітрильник у морі, що живиться вітром і підпорядковує його меті, яка не змінюється, дарма що вітер мінливий, а вітрильник зібрано з різних матеріалів.

А тепер ти можеш далі братися до своєї виховної праці й брати імперії, щоб робити з них більший корабель, який поглинає в себе кораблі й несе їх у напрямі, що буде єдиним, живлений різними вітрами, які міняють свій напрям, проте курс корабля серед зір не зміниться. Об’єднувати - це краще пов’язувати конкретні розмаїття, а не стирати їх задля марного порядку.

(Проте немає рівня в собі. Ти вже називав їх кілька. Ти міг би назвати й інші, які містили б у собі вже названі. А втім, певності тут немає).

А проте ось тобі довелося занепокоїтися, бо ти бачив, як лихий тиран чавив людей. А лихвар тримав їх у своєму рабстві. А інколи будівничий храмів служив не Богу, а собі й користався для себе людським потом. І тобі не здавалося, ніби люди від цього виросли.

Адже дія була невдала. Не йдеться про те, щоб підійматися вгору і витягти з випадково складеного каміння руку. З випадково нагромаджених членів - кам’яного янгола. З випадково скомпонованих янголів, колон та арок - храм. Тобі вільно зупинитися на тому рівні, на якому ти хочеш. Аж ніяк не краще підпорядкувати людей храму, ніж простій руці статуї. Бо ані тиран, ані лихвар, ані рука, ані храм не мають такої риси, щоб поглинути людей і натомість збагатити їх власним збагаченням.

Матеріали землі не організуються випадково й не підносяться до дерева. Щоб створити дерево, ти кинув спершу насінину, в якій воно спало. Дерево прийшло згори, а не знизу.

Твоя піраміда не має сенсу, якщо вона не завершується Богом. Адже Бог обіймає всіх людей після того, як змінив їх. Ти можеш пожертвувати собою задля принца, якщо він сам впаде, простертий, перед Богом. Тоді до тебе повернеться твоє добро, змінивши смак і сутність. Лихвар не буде ані самою рукою, ані храмом, ані статуєю. Звідки б узялася ця рука, якби не народилася з тіла? Тіло - це не сукупність членів. Вітрильник - не випадковий наслідок складання різних елементів, а навпаки, створений розмаїттям та очевидними суперечностями однієї-єдиної схильності до моря, так само як тіло складається з різноманітних членів, проте не є їхньою сумою, бо ж ідуть не від матеріалів до сукупності, а, як скаже тобі кожен творець, кожен садівник і кожен поет, від сукупності до матеріалів. Мені досить запалити людей любов’ю до веж, які домінують над пісками, щоб раби рабів моїх архітекторів вигадали віз із камінням, а також багато інших речей.

Діамант - результат людського поту, але, коли народ уже пролив його, є діамант, якого не можна ані спожити, ані поділити, і він не служить жодному робітникові. Чи повинен я зректися гонитви за діамантом, що є пробудженою зорею землі? З кварталу моїх різьбярів, якщо взяти різьбярів, які різьблять золоті джбани, які тим паче не можна поділити, бо кожен коштує життя, і, поки різьбяр різьбить його, треба, звичайно, щоб я годував його пшеницею, вирощеною десь-інде,- а якщо я пошлю його орати землю, то вже не буде золотого джбана, а буде більший урожай пшениці, який треба розподіляти,- і невже ти вдаватимеш отут переді мною, що було б шляхетно для людини не видобувати діамантів і не різьбити золотих виробів? Де ти бачив, щоб людина від цього стала багатшою? Яке значення має для мене доля діаманта? В крайньому випадку я погоджуся, щоб задовольнити заздрість юрби, палити раз на рік усе те, що я зберу, бо отак люди тішитимуться святковим днем, або ж вигадаю королеву, яку обтяжу їхнім блиском, тож вони й матимуть королеву в діамантах. І отак осяйність королеви або розпал свята й собі поширяться на них. Але де ти бачив, щоб люди стали багатші, замикаючи діаманти в музеї, де вони одразу не служитимуть уже нікому, хіба що кільком тупим неробам, і ошляхетнюватимуть тільки грубого, вайлуватого охоронця?

Адже ти повинен погодитися: вартісним є тільки те, що людям коштувало часу, як-от храм. А слава моєї імперії, коли частку тієї слави отримує кожен, випливає лише з діамантів, які я примусив людей видобувати, і з королеви, якими я прикрасив її.

Адже я знаю тільки свободу, що є діяльністю душі. А не іншу, яка лише сміховинна, бо ось ти все-таки змушений шукати двері, щоб вийти за мури, і тобі не вільно бути молодим або грітися на сонечку вночі. Якщо я зобов’яжу тебе обрати ці двері, а не інші, ти нарікатимеш на мою несправедливість, натомість не бачиш, що, якби двері були лише одні, ти б зазнав того самого примусу. Якщо я відмовляю тобі в праві одружитися з дівчиною, яка видається тобі гарною, ти нарікатимеш на мою тиранію, натомість ти не помітив, бо ніколи не бачив інших дівчат, що в твоєму селі всі дівчата зизоокі.

Але та, з якою ти одружишся, бо ж я примусив її розвиватися, та й тобі я викував душу, і ти, ви обоє тішитиметесь єдиною свободою, що має сенс і є діяльністю розуму.

Бо вседозволеність стирає тебе і, як казав мій батько, «бути вільним означає не існувати».

Я розповідатиму тобі коли-небудь про необхідність, або абсолют, що є божественним вузлом, який зв’язує речі.

Неможливо гратися в патетику, граючи в кості, якщо кості нічого не означають. Той, кого я послав наказом до моря, і він, якщо море виявиться бурхливим, окине його широким поглядом, перше ніж сідати на корабель, усе зрозуміє і зміряє очима, важкі хмари, наче ворогів, погляне на хвилі, відчує, як міняє свій