Борис Левандовський - Бабай

уявляти, як уперше з’явиться на заняття у середині місяця, коли закінчиться його карантин, і зловив себе на тому, що бачить перед собою свій старий клас. Тепер у нього буде нова школа, де він навчатиметься із зовсім іншими дітьми. Це геть вилетіло йому з голови. Він уже й раніше помічав: майже завжди в справжньому житті все, що собі уявляєш, складається по-іншому. Це здавалося дуже несправедливим.

Попивши води, Назар зауважив, що головний біль швидко минає і вперше зранку в нього немає температури. Під час останнього візиту дільнична лікарка сказала, що він переносить кір легше, ніж більшість дітей, яких вона лікує в їхньому районі, і що в нього міцне здоров’я. Валерія, як завжди, підтакувала і вставляла репліки: «Зараз так багато слабких дітей» чи «Все через екологію». А ще говорила, як важливо займатися загартовуванням, робити вчасно щеплення, і стукала по столі — тьху, тьху, тьху! — поглядаючи на сина так, немов уже бачила, як він у чому мама народила пірнає в сніг. Назар про це зовсім не мріяв, але вирішив, що пролежувати цілісінькі дні в ліжку йому страшенно набридло, і збирався попрохати у Валерії дозволу на вільніший режим.

Повернувшись до дитячої, він звернув увагу на обірвані нитки на ніжках ліжка. І тільки зараз до нього миттєво повернулися спогади про минулу ніч. Дивно було бачити своє ліжко, освітлене ранковими променями сонця, бачити з того ж ракурсу, як сьогодні вночі, коли з-під нього висовувалась огидна пика із пронизуючими злісними очицями, яка видувала вивернутими губерами «б’а-б’а-б’а» і розмовляла у його свідомості…

Невже все це було?

Він не став себе обманювати — це правда. Нехай дуже схожа на поганий сон, про який хочеться чимшвидше забути, але правда.

У кімнаті батьків теж не спали. Суперечка стихла, але розмова продовжувалась. Назар збирався лягти і дочекатися, коли вони піднімуться, і Валерія почне збирати Михайла на роботу… і раптом уловив якийсь рух за ніжкою ліжка.

Нахилившись, він побачив незвичну комаху. Вона була схожа на великого жука розміром із півмізинця, тільки позаду тяглися довгі, в півтора разу довші за тулуб крила бабки, складені, як хвіст павича. Дивна комашка явно воліла не залишати тіні.

Щоб краще розглянути знахідку, Назар обережно підштовхнув її вказівним пальцем до світла… і зойкнув, відсмикнувши руку. Тому що комаха, спритно вивернувшись, вкусила його за палець і шмигонула до самої стіни. Назар не встиг вчасно помітити в неї схожі на мініатюрні кусачки-клешні. На щастя, палець постраждав не сильно. Лише дві малюсінькі червоні крапочки на пучці. Переляк був значно більшим.

Незговірливість комашки його розлютила. Вона, мабуть, залетіла у вікно вночі, щоправда, Назар таких раніше не зустрічав. Навіть за містом, коли вони виїжджали всією родиною відпочити на природі. І до того ж вона була надто великою, завбільшки майже із середню бабку, і якоюсь… мороколюбною, чи що.

Він усе-таки виштовхав її назовні за допомогою ракетки для бадмінтону. Комаха одразу спробувала чкурнути назад під ліжко, але Назар був до цього готовий — перекрив їй шлях заздалегідь заготованою дощечкою для ліпки пластиліну. Комашка сліпо тицьнулася в дощечку головою, розпростерла свої тонкі довгі крила і, швидко рухаючи товстими вусиками, цвіркнула. Десь у глибині її напівпрозорої матової спини несамовито пульсувала яскраво-малинова жилка.

Потім спробувала обійти перешкоду з флангу.

«Вона прийшла звідти, звідки приходив він», — подумав Назар.

Комашка знову намірилася дати драла; цього разу вже до письмового столу, але Назар спритно підсік її дощечкою, як совком, і викинув між віконні рами. Напевно, йому не вдалося б так легко проробити це зі звичайною великою комахою, однак химерна комашка ставала на світлі надзвичайно млявою і незграбною; крила її точно були непридатні до польоту і тільки обтяжували. Вона коротенько цвіркнула і звалилася просто між двома павуками, що влаштували засідку на мух, які залітають із вулиці. Одне крило влипло в павутину, але комаха на подив легко звільнилася. Павуки заметушилися навколо жертви, яка раптово звалилася їм на голову. Комашка підпустила одного ближче і схопила його своїми клешнями. Рух був настільки стрімким, що Назар не встиг простежити, як це відбулося. Ось павук перебирає лапками за декілька сантиметрів від комашки, обходячи збоку, — і ось він уже шалено смикається в щелепах-кусачках.

Інший павук, зачувши, що пахне смаленим, у паніці кинувся навтьоки. Але його одразу наздогнали, схопили і з’їли живцем. І знову Назар прогавив головний момент — так само, як і з першим павуком.

Не комашка — справжній монстр.

Тут щільна хмара на небі відсунулась убік, і крізь віконне скло упав прямий жовтий промінь сонця, що визирнуло з-за сусідніх будинків. Довгокрила комашка заметушилася в пошуках рятівного прихистку, цвіркнула, а потім раптом якось зіщулилася і поповзла на черевці, гублячи крильця і залишаючи позаду себе блискучий слід слизу. Малинова жилка всередині потьмяніла.

За хвилину Назар не міг знайти навіть натяку на слід від дивної комахи. Вона загинула на сонці, а останки просто випарувалися.

«Ти не любиш сонця, — подумав Назар, — і він теж. Тому й приходить тільки вночі».

2

Цього ранку снідали всі разом за одним столом. Валерія дозволила Назарові піднятися і допомогла застелити постіль. Але взяла слово, що він не буде виходити на балкон і гратися на підлозі.