Оксана Ігорівна Усенка - Все правильно

- Він мене кохає, зараз я відчуваю це.

-Та він усіх кохає! Це той же Сергій, тільки від того ти розум настільки не втрачала!

- Ні, я не втратила розум. Все так як має бути!

- Але ти його зовсім не знаєш! Не знаєш нічого про нього! Не знаєш всіх з ким він був до тебе! Та тобі, по розуму, потрібно бігти до найближчої клініки перевірятись, чим тебе цей жеребець нагородив, а не закохано кліпати оченятами!

- Твій чоловік теж не знає всіх, хто був до нього.

- То інше!

-І під час нього…- вже тихіше почувся голос Лізи.

- Лізо…

- Ти бігала?

- Я …що?

- До клініки? Ти ж з ним була теж?

- Лізо, як…

- Катя, я ж тебе знаю… -Ліза стомлено подивилась на подругу,- Одне лишень питання – коли ти встигла?

- Кілька днів тому… Ввечері. Після нашої з тобою зустрічі.

- І для чоловіка прикриття є і від подруги причина раніше піти. Катя-Катя…

- Та що ти розумієш! То взагалі ти власне і винна. Це після тебе я була така вразлива, що звичні нападки матері і неадекватна поведінка водія таксі мене майже довели до істерики! Я просто хотіла розрядки!

- Як завжди…

- А він? Чому він мене так радо зустрів? Чому він на мене накинувся, як з голодного краю? Ти про це не подумала? Та йому байдуже з ким! От тому ти і не маєш з ним їхати! Він клянеться тобі в коханні, хоча за кілька годин до цього відмінно вдавав, майже закоханого, в мене!

- Катя… Те що він був з тобою, не робить його належним тобі. Пригальмуй, вимкни в собі власницю. Я ніколи не переходила тобі дорогу, але це не той випадок.

-Та причому тут власниця! Та і як ти мені могла перейти дорогу? Мої хлопці ніколи на таку, як ти замухришку, не дивились! – раптом оскаженіла Катя. Повертаючи і себе і Лізу на роки назад. Розгортаючи історію всієї їх дружби під іншим кутом.

Дві подруги, начебто занадто різні, щоб ділити кавалерів, але були іноді дивні моменти. Ліза не раз помічала, що якщо Катя на когось накинула оком, то вже вважала хлопця своїм, не беручі до уваги його думки. Ліза поважала подругу, а тому не бачила сенсу її розчаровувати. Ні, пару раз вона акуратно поцікавилась, чи не образиться вона, якщо Ліза відволіче одного з її кавалерів. Катя зверхньо посміхнулась, і сказала, що їй байдуже. Але ввечері, коли до них прийшли хлопці, того, якого вона вважала своїм, не відпускала від себе ні на мить. І Ліза не сперечалась. Вона бачила, що подруга і думки не допускає, що її «власність» може неодноразово тихцем «підбивати коні» до Лізи, нагороджуючи Катю не кращими епітетами. Лізі подруга була дорожча за ледве знайомих, хоча й симпатичних хлопців. Але в подальшому вона намагалась подалі триматись від її кавалерів, бо вони мали дивну звичку - робити їй недвозначні пропозиції: «ти тільки погукай, і бачив я ту Катю…». То було неприємно, образливо, і Ліза просто не мала бажання руйнувати впевненість подруги. Що дивно, всі кавалери, а потім і чоловіки Лізи, Катю відверто недолюблювали. Навіть, коли Катя прогулювалась в еротичному шовковому халатику по квартирі подруги в присутності Сергія (так був момент в житті у Каті, коли їй потрібна була подруга серед ночі, але навіть в такому стані вона на автоматі приймала спокусливі пози, раз за разом «забуваючи» запахнути халатик і демонструючи ніжки майже по самі трусики), чоловік її тільки один раз провів презирливим поглядом, закотив очі і заглибився в комп’ютерну гру з таким виглядом, наче тільки в ній і живе. І це при тому, що Сергій в них майже не грав!

Ліза тоді тільки подумки посміялась з невиправної подруги. Але зараз. Зараз вона зрозуміла, що Катя, яка вже зарахувала Женю до власних трофеїв, просто не може змиритись, з втратою. Це вже її власність, а її чомусь вважає за можливе забрати інша, і хто? Якась Ліза, що як була менеджером з продажу (читай торговка) так нею і залишилась, як не змінюй назву! Саме так, якщо скинути всі рожеві окуляри, ставилась до діяльності Лізи подруга, що іноді проскакувало в її випадково кинутих фразах. І тепер Катя просто не могла змиритись, що з нею (такою гарною, розумною, доглянутою) він провів лише ніч і то з її ініціативи, а на Лізі (невдахі-торговці, що навіть на квартиру в Києві не може заробити, а живе за кільцевою) хоче одружитись.

Розуміння всього цього накотило на Лізу і їй стало невимовно боляче від такого відношення подруги. Вона ж завжди їй поступалася, не бажаючи образити, обираючи між чоловіками і подругою завжди подругу! Невже самооцінка Каті настільки потребує уваги, що єдиного чоловіка, який потрібен Лізі більше за життя, вона теж не може залишити в спокої, і якщо не забрати собі, то хоч принаймі не віддати подрузі. Та чи подрузі? Чи подруга вона їй? Так, батарейка для підзарядки в важкі часи, контраст для пошуку хлопця і не більше… То Ліза тягнулась до Каті, вважаючи, що їй потрібна, вважаючи, що та її цінує… А Катя… Катя жила своїм життям: міняла чоловіків, роботи, оточення, знищувала репутацію конкурентів, дивувалась нелюбові до неї одних людей і критиці інших, працювала, як навіжена, щоб заробити свій статус ділової жінки, високооплачуваного спеціаліста, навчилась використовувати у власних інтересах бажання більшості чоловіків її «розкласти». Просто іноді серед всього цього бруду, в який вона добровільно занурилась у пошуках діамантів, в неї виникала потреба відволіктись на щось незвичне, на когось, хто від неї нічого не вимагає та не очікує. На Лізу, яка була просто рада поспілкуватись, безкорисливо підзарядити її оптимізмом, пропускаючи повз уваги зверхність, неувагу, брехню, забудькуватість Каті. Адже, лише коли Каті ставало зовсім противно від всього того, що вона гордо іменувала успішним життям, Ліза потрапляла у її розклад, десь між діловим обідом і пікантним сексом на вечерю.

- Та бреше він! Не знаю навіщо, але бреше! Подивись на нього, там проби ніде ставити! Лізо нащо тобі такий кобель? Я не знаю, навіщо йому цей цирк з одруженням, але коханням там і не пахне! Не