Остап Соколюк - Дарксіті

дуже страшно. Добре, що мій ліхтар посилав світло далеко вперед, так, що я міг не підходити близько. У автомобілях нікого не було — це я перевірив, наблизившись. Ну, добре, тепер двері…

Десь поруч із-за повороту вискочила машина і на повній швидкості помчала по дорозі. Я обернувся, серце закалатало, мов навіжене. Авто промчало по вулиці і повернуло. Через кілька секунд його вже не було чути. Господи, який же я тут беззахисний! Без зброї, сам, повністю дезорієнтований, серед ночі. Але я повернувся знову до своїх дверей.

Спочатку промінь мого світла упав на стіну. Я підійшов ближче. Якесь маленьке приміщення. Страхітливе… І раптом — тіло! На підлозі лежало людське тіло. Я сахнувся. Але ноги самі по собі зробили ще кілька кроків ближче: «Що ж там таке?» Ще один труп. Вони лежали всередині, майже одне на одному, через те, що місця було зовсім мало. Біля них була зброя і…

Раґнар. Я упізнав його. Біля них, на підлозі, також лежав мертвий Раґнар.

РОЗДІЛ 4. ЛИШЕ ЗЛО НАС ВРЯТУЄ

«Не можливо полюбити світ, не зненавидівши його».

Нотатки ІНШИЙ

Коли вони прийшли, Рікі сидів у своєму кріслі і весь тремтів від страху. Все його життя минуло так. Ще з дитинства він боявся, що його поб’ють інші хлопці. Боявся, що зробить щось не так, і батьки його покарають. Боявся не виконати домашнє завдання в школі.

І, зрештою, хіба всі ми не живемо так? Боїмось не оплатити вчасно комуналку. Боїмось, що нас звільнять з роботи; боїмось залишитись самотніми; сказати щось не так своїй половинці і отримати скандал. Боїмось стати невдахами…

Проте Рікі розумів, що зараз мова йшла про його життя. Поволі, він усвідомив, що вчинив найбільшу помилку із можливих: зрікся своїх друзів, своїх бойових побратимів. І що тепер? Його двері безцеремонно виламали.

— Я ж домовився із вашими людьми. Містер Драк обіцяв… — схопився мешканець квартири.

— Сиди, — власно наказав йому голос одного із головорізів, і Рікі стік у своє крісло.

Їх було лише двоє. У чорних пальто і капелюхах. Люди Драка. Проте Рікі не знав їх облич. І часто здавалося, що люди Драка всі були безликі…

— Я розказав вам все, що знаю, — забелькотів Рікі.

— Це добре. Але кому ти тепер потрібен? Вся мафія Мальдіні знищена. А ти — зрадник. Ти нам у команді не потрібен.

Чоловік дістав пістолет і почав накручувати на нього глушник. Другий чоловік прикрив вхідні двері. Рікі не наважувався й поворухнутись. Його очі наповнились слізьми. Невже саме так він помре? Чи думав він колись про свою смерть? Як покине цей світ? Звісно, ніколи!

— Ні, будь ласка… Не треба!

— Для містера Драка це питання честі — знищити всіх до одного.

— Хіба ви убили Остіна? Раґнара? Джо?

— Так. Вони мертві.

— Ти брешеш! — раптом заволав Рікі. — Брешеш!

Він спробував втекти, але чоловіки притисли його руками до крісла.

— Тихо!

— Раґнара не убити! Він демон! Вам його ніколи не знищити. Придурки! Чо…

Вистріл — куля увірвалась у тіло Рікі…

Маленьким хлопчик Рікі був таким милим, таким слухняним. Адже він так боявся зробити щось не так, засмутити батьків. У школі він вчився чудово. Всі хвалили його, адже Рікі так боявся не підготуватись чи отримати погану оцінку. За це його зненавиділи хулігани і почали чіплятись. Він був із ними милим: гуляв із розбіяками, приносив гроші, допомагав у капостях. І навіть — крав для них. Адже маленький Рікі так боявся розізлити когось.

…вчинивши нарешті те, чого він так жахався завжди — гибель.

Все життя Рікі прожив намагаючись вгодити всім. Не порушити порядку. У нього було чудове почуття гумору, він знав як розвеселити компанію. Але всередині Рікі завжди був отруйний клубок страху.

Другий вистріл. Двоє чоловіків полегшено видихнули і відпустили тіло. Діловито роззирнулись по квартирі.

— Остін, Раґнар… Треба уточнити щодо цих мужиків, — переглянулись посіпаки Драка.

Від Кален

— Я вирішив почати війну!

Гітлер дивився на мене своїми одержимими очима, і я одразу зрозуміла: сексу він не хоче.

— Німеччина повинна панувати над всім світом! Настав час порушити цей псевдо порядок!