Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

Старий видобув зі складок одежі шкіряну флягу і простягнув дівчині.

— Тобі доведеться спуститися. Джерело там, унизу. Побачиш печеру. Біля входу знайдеш смолоскип.

— Джерело сховане так глибоко? — запитала Маріка, не в силах угамувати наростаючу тривогу.

Їй доводилося бувати в підземеллях, і вона не мала бажання знову блукати темним лабіринтом.

Старий невдоволено скривився, ніби не звик до того, щоб його перебивали. А втім, цього разу він не збирався виговорювати своїй супутниці. Зараз важливішим за все було відіслати її до джерела.

— Ти не заблукаєш. Зате, тільки-но поп'єш із джерела, сили твої подвояться. Адже ти також утомилася, — виявив старик несподіване піклування.

— Я постараюсь обернутися швидше, — пообіцяла Маріка.

В очах старого промайнув хитрий хижий блиск, але вона не помітила цього.

Дівчина пошукала очима зручний спуск. Трохи віддалік схил був пологішим. Маріка ступила крок униз. Її вбрання явно не годилося для лазіння по горах. Вишукані туфельки на каблучках заковзали по глинистому ґрунту. Дівчина спробувала зупинитися, та довга спідниця плуталась під ногами, і вона ледве не впала. Дрібні камінці та грудки землі полетіли вниз, як у недавньому видінні.

Нарешті Маріці вдалось утримати рівновагу. Вона трохи постояла, щоб перепочити. Все її єство відмовлялося йти до джерела. Та як пояснити свою відмову? Тим, що їй наяву ввижаються кошмари? Старий подумає, що вона знущається над ним: пройти весь цей шлях тільки для того, аби сказати, що вона боїться спускатися. Вона не була боягузкою, тим паче безглуздо відступати перед надуманими страхами. Дівчина підтикала спідниці, як це роблять селянки, працюючи в полі, й рішуче рушила далі.

Місцями спуск був доволі пологим, а де-не-де доводилося рачкувати, чіпляючись за пучки трави та рідкі кущики. Маріка подолала половину шляху, коли знову посковзнулась. Цього разу вона не встояла, впала на спину, покотилася вниз і з усього розгону влетіла в старий кущ шипшини.

Він ріс вільно на родючому ґрунті, тому був не рівня своїм родичам, які тулилися в тіні дерев у лісі. Кущ вимахав вище людського зросту і був схожий на розлоге дерево. Гілля гіганта, завтовшки як великий палець, ошкірилося численними колючками. Невдоволений неочікуваним вторгненням, король шипшин впився колючками в голі руки нечестивиці, що порушила його спокій.

Скрикнувши від болю, Маріка спробувала підвестись, але зачепилася коміром плаття за гілку. Від невдалого падіння все тіло саднило й було ніколи думати про розірвані мережива. Дівчина рвонулась і звільнилася з полону.

Маріка розім'яла забиту спину й оглянула подряпини. Деякі з них кровоточили. Похід до джерела явно не вдався. Мало того, що в голову лізли всілякі страхи, ще й єдиний в усьому яру кущ, утиканий колючками, ніби навмисно став на її шляху. Дівчина оглянулася на шипшину і зблідла. На гілці теліпався порваний шнурок.

Оберега на місці не було. Мабуть, він зіскочив, коли вона виривалась із колючок. Поганий знак.

Маріка присіла навпочіпки і заходилася обмацувати траву в пошуках амулета. Скоро пальці натрапили на округлий камінець із дірочкою посередині. Маріка поривчасто притисла його до губів.

Відчувши на собі чужий погляд, дівчина підвела голову й побачила, як старий, схилившись над обривом, пильно стежить за кожним її рухом. У його цікавості не було нічого особливого, і все ж таки під цим поглядом Маріка відчула себе незатишно. Вона поспішно сунула оберіг за ліф і огляділась у пошуках печери.

Дівчина не відразу побачила лаз, який вів до джерела. Від чужих очей його надійно приховували зарості плюща та кручених паничів, мовби сама природа не бажала показувати вхід до джерела. Вкриті ліловими, рожевими та білими квітками батоги перепліталися між собою та звисали, мов куліси. Розсунувши їх, дівчина побачила отвір.

Тільки-но Маріка опинилася всередині, листя рослин зімкнулось. У напівтемряві дівчина намацала смолоскип і поряд із ним кресало. Старий був добре обізнаний.

«Мабуть, він сам не раз спускався сюди, — подумала Маріка. — Може, вода із джерела надає йому сили, адже він значно міцніший, аніж здається на перший погляд».

Смолоскип курів і потріскував. Не чекаючи, поки він розгориться на повну силу, Маріка рушила в глиб печери. Коридор був вузьким. Шовкова спідниця, торкаючись до слизьких стін, намокла. Стеля нависала так низько, що доводилось іти, зігнувшись у три погибелі. Повітря бракувало. Смолоскип горів погано, та через тісноту жар від нього був сильний.

Раніше Маріка не відчувала страху перед замкненим простором, але чомусь підземелля діяло на неї особливо гнітюче. Вона нутром відчувала небезпеку, і її все дужче охоплював страх. Дівчина марно вмовляла себе, що боятися нічого. Заблукати в одному-однісінькому коридорі неможливо. Та й старий, хоч яким би сердитим він був, не послав би її в печеру, якби це було небезпечно.

І все-таки внутрішній голос усе наполегливіше вимагав, аби вона повернулася нагору. Якби не обіцянка принести старому цілющу воду, вона б давно повернула назад.

Раптом полум'я смолоскипа захиталося, підкоряючись руху повітря попереду. Маріка прискорила крок. Підземний хід привів її до просторої печери. Від нерукотворної краси підземної зали в Маріки перехопило дух. Іззовні здавалося, що пагорб складається повністю з глини. Не можна було навіть припустити, що в його надрах таїться така розкіш.

Зверху та знизу, мов зуби невідомого чудовиська, шкірилися сталактити і сталагміти. Подекуди вони змикались, утворюючи химерні колони. Світло смолоскипа відбивалося на їх поверхні, мінячись. У міру того як Маріка рухалась уперед, у сталактитових колонах спалахували різнобарвні іскри, мовби десь у їх глибині дрімав живий вогонь.

Зачарована красою, Маріка повільно йшла між вигадливих стовпів, створених