Мирослава Горностаєва - Син сонця

class="book">— Вірно! — вигукнув Дугшасана, — нехай знімають вбрання — і вони і Драупаді! Рабам не личать шовкові шати!

Бгімасена рвонув з себе накидку і жбурнув її Дугшасані під ноги. Арджуна кинув на Карну вбивчий погляд, справедливо вважаючи його призвідцем нової ганьби.

— Не чіпайте Драупаді, - вимовив Пхальгуна, — знущайтеся з мене, з нас… її — не треба… Вам потрібна моя одежа — то беріть, і життя теж…

Дугшасана підскочив до Драупаді і потягнув її за сарі. Тонка тканина тріснула. Жінка шарпнулась і впала трохи не в обійми Карні, що якраз підвівся опісля своєї промови.

— Говорять, — заливаючись слізьми мовила панчалійка, — що Карна з Ангу однаково справедливий як до ворогів так і до друзів, що він завжди нагодує бідного і пощадить беззбройного! Чому ж нині він під'южує лихих людей знущатися над беззахисною жінкою? Чи захищати жінок — не обов'язок кшатрія? Во ім'я дгарми-справедливости, оборони мене, Вайкартано!

— Ти просиш мене про справедливість?! — видихнув Карна з такою зненавистю, що Драупаді здригнулась, — ти?! Ти думаєш, жінко, що і я зомлію від твого погляду? Ті часи минули, Дурга! Іди-но прислужувати жонам Дурьйодгани, або вибери собі іншого чоловіка! Одного — але вільного!

— Дугшасано! — ревів Бгімасена, перекриваючи гамір, — слухай-но! І ви слухайте, кшатрії! Хай не відійду я після смерти у царство духу предків своїх, якщо не розірву у битві груди паскуднику Дугшасані і не нап'юся крови його серця!

— Та зупиніть же це! — благав Відура, — великий Бгішмо, чого ж ви мовчите?!

— Не знаю, що і сказати, — розгублено мовив Дід Куру, — я не знаю, що у цій справі законно, а що протизаконно. А про те, ким є нині Драупаді, хай скаже сам Юдгіштгіра…

— Ну, то скажи ж! — вигукнув Дурьйодгана, звертаючись до зціпенілого Юдгіштгіри, — не мовчи, відповідай, — програв ти свою дружину чи не програв? Ну, чого мовчиш, безплідна рослино? До речі, я дуже люблю втішатись з рабинями… на широкому ложі.

Він повернувся до Драупаді і, насміхаючись, підняв своє вбрання.

— Я переб'ю тобі ноги, Дурьйодгано! — крикнув Бгімасена, — залізною палицею! І хай чують мене предки!

— Сину! — раптом владно вимовив Дгрітараштра, якому Санджая поспішно оповідав, що коїться в залі, - ти зовсім втратив сором! Навіщо ти знущаєшся над донькою Друпади? Припини зараз же це безглуздя! Донечко, іди сюди!

Панчалійка кинулась до ніг старому князю, і він ласкаво погладив її по голові.

— Втішся, княгине! — лагідно мовив Дгрітараштра, — ти не є рабинею, і ти не винна у підлости мого сина і у дурости свого чоловіка! Проси у мене чого хочеш, і я виконаю твоє бажання.

— Я прошу, о Великий Князю, — сказала Драупаді, що досить швидко оговталась, — поверніть волю шляхетному Юдгіштгірі, аби і сина, якого я йому народила, не назвали рабом!

— Добре, люба, — озвався Дгрітараштра, а Дурьйодгана аж ногою тупнув від злости, — проси більше, бо я винен перед тобою!

— Поверніть волю і зброю, — сказала Драупаді, - усім чотирьом Пандавам, що потрапили у рабство не зі своєї вини!

— Добре, донечко, — погодився Дгрітараштра, — може ти ще чогось бажаєш?

— Коли мої чоловіки матимуть волю і зброю, — вимовила Драупаді, - то решту вони здобудуть собі самі!

— Пощастило ж Пандавам! — не втримався Карна, — чудову дружину послала їм доля! Єдиним рятунком від кайданів стала їм Драупаді, і тільки жоні своїй вони завдячують волею!

— Карно! — вибухнув Бгімасена, — я прикінчу тебе, безрідний пес!

— Спершу хай жінка дасть тобі меча і витре його краєм сарі у певний день місяця, — не лишився у боргу Карна, — аби ти міг похвалитись перед воїнами закривавленим клинком…

Бгімасена рвонувся вперед. Карна засміявся:

— Давай-но, Бгімо, спробуй!

— Зупинись, Бгімасено! — тихо мовив Юдгіштгіра, і велет звично послухав брата.

— Мої небожі! — сказав Дгрітараштра, — я не думав ніколи, що невинна забава закінчиться таким страхіттям! Я, своєю владою Великого Князя, повертаю вам усе вами програне. Забудьте про вчинок Дурьйодгани, я ще покараю його за це. Повертайтесь додому, і хай боронять вас Боги.

Юдгіштгіра звівся на тремтячі ноги і вклонився старому князю, приклавши руки до чола.

— Стривайте-но! — вигукнув Дурьйодгана, — батько має право розпоряджатися моїм майном, але Карна з Ангу не належить до нашого роду! Нехай він і вирішує, що робити з Арджуною, який нині є його власністю!

— Карно, — зашепотів Дугшасана, — це чудовий привід лишити заручника! Карна підійшов до Арджуни. З хвилину вони дивились один одному в очі.

— Я ніколи не скорюся тобі, суто, — вимовив Пхальгуна, — я не прошу у тебе смерти, бо це є милосердям, але зігнути мене тобі не вдасться!

— Ти вільний, Арджуно! — сказав Карна спокійно.

— Що?! — не повірив той.

— Ти вільний. Іди до братів…

— Я ж тебе знищу! — вигукнув Арджуна, — чуєш, Вайкартано? Ти випускаєш на волю власну смерть!

— Ми і так домовлялись битись, — знизав плечима Карна, — нічого не змінилось. А двобій може бути тільки з вільним. Я занадто тебе ненавиджу, аби відмовитись від такого задоволення.

Арджуна з хвилину стояв непорушно, тоді мовив глухо:

— Все той же Радгея… Умова не міняється, бо ти незмінний… Гаразд! Я б може навіть подякував тобі, аби ти не насміявся над Драупаді… Готуйся ж, Карно! Я тебе не розчарую!

Карна усміхнувся:

— Я знаю, Арджуно… Й чекатиму битви.

Арджуна ще хотів щось сказати, але потім махнув рукою і поволі пішов до братів, що заспокоювали заплакану дружину.

— Дурень! — зашипів Дугшасана з-за плеча Карни, — Вайкартано, ти божевільний! Аби Арджуна був нашим заручником…

— Грайте у ці ігри без мене! — одрізав Карна і швидко пішов до виходу.

Радга, дружина Адгіратги, прокинулась від сильного стуку у двері. Жінка встала і похапцем одягнулась. Адгіратга теж уже не спав.

— Не відчиняй, бо може