Редьярд Джозеф Кіплінг - Кім

— Якщо завдяки мені ти отримаєш прихильність цього сміливого і мудрого полковника-сагиба і досягнеш почестей, то як ти віддячиш Магбубові Алі, коли станеш чоловіком?

— Ні, ні! Я благав тебе, дай мені знову вийти на Дорогу, де я буду у безпеці. А ти продав мене англійцям. Скільки вони дадуть тобі за мою кров?

— Кумедне чортенятко! — полковник закусив сигару і ввічливо повернувся до отця Віктора.

— Якими то листами гладкий жрець розмахує перед полковником? Стань позаду жеребця, нібито роздивляєшся мою вуздечку! — наказав Магбуб Алі.

— Лист від мого Лами, який він писав із Джагадгірської дороги, сказавши, що він буде платити моїй школі три сотні рупій на рік.

— Ого! Так он він який, старий червоношапочник[92]! А якій школі?

— Бог знає. Я думаю, що в Наклао.

— Так. Там є велика школа для синів сагибів і напівсагибів. Я бачив її, коли продавав там коней. То Лама теж любив Друга Усього Світу?

— Еге, і він не брехав і не повертав мене в полон.

— Не дивно, що падре не знає, як розплутати цю нитку. Ач, як торохтить полковнику-сагибу! — Магбуб Алі посміхнувся. — Клянуся Аллахом! — пронизливі очі миттю ковзнули по веранді, — твій Лама прислав щось схоже на чек. Я мав кілька оборудок із такими гунді. Полковник-сагиб дивиться на нього.

— Що мені хорошого з того всього? — стомлено сказав Кім. — Ти поїдеш, і вони повернуть мене до цих пустих приміщень, де немає доброго місця для сну, а хлопчаки мене б’ють.

— Я не думаю, що так. Май терпіння, дитино. Не всі пуштуни віроломні, якщо тільки не йдеться про кінське м’ясо.

П’ять… десять… п’ятнадцять хвилин минули, а отець Віктор далі енергійно говорив або ставив питання, на які відповідав полковник.

— Тепер я розказав вам усе, що знаю про хлопчика, від початку до кінця. І це для мене — благословенне полегшення. Ви чули коли-небудь щось подібне?

— У кожному разі, старий надіслав гроші. Розписки Гобинда Сагаї добре приймають аж до самого Китаю, — сказав полковник. — Чим більше знаєш про місцевих — тим важче передбачити, що вони зроблять, а що ні.

— Ось висновок від голови Етнографічної служби. Уся ця мішанина: червоні бики, річки зцілення (бідолашний язичник, допоможи йому, Боже!). А грошові чеки і сертифікати масонські. Ви часом не масон?

— Їй-богу, я оце щойно лиш подумав! Це ще одна причина… — неуважно сказав полковник.

— Я радий, що ви бачите в цьому якусь причину. Бо як я вже казав, ця мішанина всього — понад мої сили. А як він віщував нашому полковникові, сидячи на моєму ліжку в благенькій сорочині, а крізь дірки біле тіло світилося. І віщування ж збулося. Вони ж повиганяють із нього всі ці дурниці, у школі Святого Ксав’є, авжеж?

— Покропіть його святою водою, — розсміявся полковник.

— Чесно кажучи, я часом думаю, що варто. Але сподіваюся, що його виховають добрим католиком. Все, що мене тривожить, так це — що буде, як той старий жебрак…

— Лама, Лама, мій дорогий, і деякі з них — джентельмени у своїй країні.

— Лама, гаразд, не зможе платити наступного року. На хвилі миттєвого пориву він запланував гарну справу, але ж він коли-небудь помре. Та й брати у язичника гроші, щоб дати дитині християнську освіту…

— Але він ясно сказав, що він так хоче. Як тільки він дізнався, що хлопчик — білий, то, схоже, відразу почав ставитися до нього належним чином. Я ладен віддати місячну платню, аби почути, як він пояснив усе це в храмі Тіртханкарів у Бенаресі. Дивіться сюди, падре, я не претендую на велике знання місцевих, але якщо він говорить, що заплатить, то платитиме — живий або мертвий. Я маю на увазі, що його спадкоємці будуть виплачувати борг. Моя вам порада — направити хлопчика до Лакнау. Якщо англіканський капелан подумає, що ви його випередили…

— Значить, Бенетові не пощастило! Його відправили на фронт, замість мене. Дауті визнав мене медично непридатним. Я відлучу Дауті, якщо він повернеться живим! Звичайно, Бенет має бути задоволений…

— Задоволений славою, а релігію залишить вам. Саме так! Справді, я не думаю, що Бенет буде заперечувати. Покладіть провину на мене. Я… е-е… наполегливо рекомендую відправити хлопчика до школи Святого Ксав’є. Він може доїхати туди залізницею безкоштовно, за документами, що він сирота і син солдата, тож за проїзд платити не треба. Одяг ви йому можете купити з полкової підписки. Ложа[93] збереже кошти на його утримання, і настрій у них покращиться. Це абсолютно просто. Я маю їхати в Лакнау наступного тижня і можу наглянути за хлопчиком у дорозі — доручу його слугам абощо.

— Ви добра людина.

— Анітрохи. Не робіть цієї помилки. Лама надіслав нам гроші для певної мети. Ми не можемо їх просто повернути, то маємо зробити, як він говорить. Ну, що — вирішили, чи як? Скажімо, наступного вівторка ви приведете його мені до нічного поїзда на південь? Це ось уже за три дні. Він не встигне нашкодити протягом трьох днів.

— Мені трохи відлягло, але як бути з оцим? — він помахав чеком. — Я не знаю ні Гобинда Сагаї, ані його банк, який може виявитися діркою у стіні.

— То ви ніколи не були молодшим офіцером у боргах. Я отримаю за цим чеком готівку, якщо вам зручно, і надішлю вам належну розписку.

— Але ж ви маєте і свої справи! Це просити…

— Це мене анітрохи не обтяжить. Бачите, мене як етнографа дуже цікавить одна річ. Я хотів би її використати в роботі, яку виконую для Уряду. Перетворення полкового знаку, такого, як ваш червоний бик, на своєрідний фетиш, якому поклонявся хлопчик, — це дуже цікаво.

— Мені бракує слів, щоби виразити вам мою вдячність.

— Є одна річ, яку ви можете зробити. Всі ми, етнографи, як галки — ревниві до чужих відкриттів. Вони нікому, окрім нас самих, не цікаві, звісно, але ви ж розумієте, які ці бібліофіли. Не кажіть нікому прямо чи опосередковано жодного слова про азіатські риси характеру цього хлопчика, його пророцтва і так далі. З часом я це все у хлопчини випитаю, і… розумієте?

— Розумію. І ви напишете про це чудову роботу. Ніколи ні з ким про це не говоритиму, поки не побачу її надрукованою.

— Дякую. Ви заспокоїли душу етнографа. Ну, я маю повернутися до сніданку. О, Господи! Старий Магбуб і досі тут? — він підвищив голос, і торговець кіньми вийшов із затінку дерева. — Ну, що там таке?

— Що стосується