Чак Паланік - Бійцівський клуб

тваринки з Центру контролю за тваринами.

Долина псів. Де, навіть коли тебе не вбивають, коли ти комусь подобаєшся настільки, щоби тебе взяли з собою, тебе все одно каструють.

Я більше не прокинуся, і Тайлер візьме верх.

Офіціант приносить каву, клацає підборами і йде геть.

Нюхаю каву. Начебто пахне кавою.

— Отже, — каже Марла, — навіть якщо я тобі вірю, від мене ти чого хочеш?

Щоби Тайлер не перейняв контроль над тілом, Марла має не давати мені спати. Весь час.

Коло замкнулося.

Тої ночі, коли Тайлер врятував Марлі життя, вона попрохала його не давати їй спати всю ніч.

Тої миті, коли я засну, Тайлер візьме верх і станеться щось жахливе.

А якщо я таки засну, Марла має стежити за Тайлером. Куди він іде. Що робить. І можливо, тоді, впродовж дня, я можу надолужити згаяне і виправити заподіяну шкоду.

Глава 24

Його звати Роберт Полсон, йому сорок вісім років. Його звати Роберт Полсон, і Робертом Полсоном у віці сорока восьми років він лишиться назавжди.

На тривалому проміжку часу вірогідність виживання кожного з нас дорівнює нулю.

Великий Боб.

Качок. Величезний лось був на домашньому завданні штибу «заморозь-вибий-і-заповни». Ось як Тайлер забрався в мою квартиру, щоби підірвати її саморобним динамітом. Береш балончик заморожувача R-12, якщо його ще можна десь дістати з усією цією істерикою навколо озонових дір, чи R-134f і порскаєш цим у циліндр замка, доки все не заморозиться.

На домашньому завданні «заморозь-і-вибий» ти порскаєш на замок таксофона, паркувального лічильника чи газетного автомата. Потім молотком і свердлом вибиваєш замок.

На «заморозь-вибий-і-заповни» ти вибиваєш замки у таксофоні чи банкоматі, встромляєш туди трубку і пістолетом для герметика накачуєш його доверху солідолом, ванільним пудингом чи рідким цементом.

Проект «Каліцтво» не вимагав украсти жменю дріб’язку. «Миловарня Пейпер-стрит» була завалена замовленнями. Господи помилуй, коли настануть свята. Домашнє завдання потрібне, аби ти здобув витримку. Набив руку. Зробив свій внесок до проекту «Каліцтво».

Замість звичайного свердла можна скористатися електродрилем. Настільки ж ефективно, а працює тихше.

Поліція сприйняла бездротовий електродриль Боба за пістолет, через що і застрелила.

Не було нічого, що пов'язувало б Великого Боба з проектом «Каліцтво», бійцівським клубом чи милом.

У його кишені було гаманцеве фото його самого — величезного, оголеного і блискучого, — він позував на якомусь змаганні. Дурний спосіб провести життя, казав Боб. Ти сліпнеш від прожекторів і глухнеш від оскаженілих динаміків, доки суддя не вказує: «Простягни праву руку, зігни, утримуй».

Підніми руки так, щоби ми їх бачили.

«Простягни ліву руку, напруж біцепс, утримуй».

Завмри.

Кинь зброю.

Це було ліпше за справжнє життя.

На його руці був шрам від мого цілунку. Від цілунку Тайлера. Витончена зачіска Великого Боба була зголена, а відбитки пальців спалені лугом. І ліпше було, щоби тебе поранили, ніж заарештували, бо якщо тебе заарештовано — ти вибуваєш із проекту «Каліцтво», більше жодних домашніх завдань.

Упродовж хвилини Роберт Полсон був теплим центром, навколо якого гуртувалося життя світу, а наступної миті Роберт Полсон був предметом. Захоплююче диво смерті після поліцейського пострілу.

Цієї ночі в кожному бійцівському клубі лідер філії ходить у темряві позаду натовпу, що дивитиметься крізь порожній центр кімнати на інших людей, і цей голос кричить:

— Його звуть Роберт Полсон.

І натовп повторює криком:

— Його звуть Роберт Полсон.

Лідери кричать:

— Йому сорок вісім років.

І натовп повторює криком:

— Йому сорок вісім років.

Йому сорок вісім років, і він був частиною бійцівського клубу.

Йому сорок вісім років, і він був частиною проекту «Каліцтво».

Тільки в смерті ми здобудемо свої справжні імена, бо тільки в смерті ми перестаємо бути частиною зусиль. У смерті ми стаємо героями.

І натовп кричить:

— Роберт Полсон!

І натовп кричить:

— Роберт Полсон!

І натовп кричить:

— Роберт Полсон!

Цієї ночі я йду до бійцівського клубу, щоб його закрити. Я стою під єдиною лампою в центрі кімнати, і клуб вітається. Для всіх я Тайлер Дерден. Кмітливий. Сильний. Рішучий. Я піднімаю руки, щоб настала тиша, і пропоную: чому б нам не провести цю ніч як ніч. Ідіть по хатах і забудьте про бійцівський клуб.

Гадаю, бійцівський клуб уже виконав свою мету, чи не так?

Проект «Каліцтво» скасовано.

Я чув, сьогодні по телевізії футбол…

Сотня чоловіків просто витріщаються на мене.

Людина загинула, кажу. Гра закінчена. Більше не дотепно. Тоді з темряви позаду натовпу доноситься голос:

— Перше правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб.

Кричу: гайда додому.

— Друге правило бійцівського клубу — ти не говориш про бійцівський клуб.

Бійцівський клуб скасовано! Проект «Каліцтво» скасовано.

— Третє правило бійцівського клубу — б’ються тільки двоє.

Я Тайлер Дерден, кричу. І я наказую вам: геть звідси.

І ніхто на мене не дивиться. Люди дивляться один на одного крізь порожній центр кімнати.

Голос лідера філії розливається приміщенням. Б’ються тільки двоє. Ніяких сорочок. Ніякого взуття.

Бійка триває стільки, скільки має тривати.

Уяви, як це відбувається в сотнях міст, на півдюжині мов.

Правила оголошено, а я все ще стою в центрі кола, на світлі.

— Учасники бою номер один, займіть майданчик, — кричить голос із темряви. — Звільнити центр клубу.

Я не рухаюсь.

— Звільнити центр клубу!

Я не рухаюсь.

Єдина лампочка відбивається в темряві від сотні очей, що позирають на мене в очікуванні.

Я намагаюся бачити кожного з них так, як їх бачив Тайлер. Обрати ліпших бійців для проекту «Каліцтво». Кого б Тайлер запросив на роботу в «Миловарню Пейпер-стрит»?

— Звільнити центр клубу!

Це усталена клубна процедура. Після трьох вимог від лідера філії мене викинуть звідси.

Проте я Тайлер Дерден. Я вигадав бійцівський клуб. Бійцівський клуб мій. Я написав ці правила. Ніхто з вас не був би тут, якби не я. І кажу, припиніть!

— Приготуватися до вигнання члена клубу за три, два, один.

Людське коло змикається наді мною, і дві сотні рук ухоплюють кожен дюйм моїх рук і ніг і горизонтально підіймають вгору.

Приготуватися до звільнення душі за п’ять, чотири, три, два, один.

Натовп, рухаючись до дверей, передає мене над головами. Я пливу. Я лечу.

Кричу, бійцівський клуб мій. Проект «Каліцтво» — моя ідея. Ви не можете мене викинути! Я тут усе контролюю! Геть звідси!

Голос лідера філії кричить:

— Учасники бійки номер один, займіть майданчик, будь ласка. Негайно!

Я не піду. Я не здамся. Я це подолаю. Я тут усе контролюю.

— Вигнати члена бійцівського клубу, зараз же!

Вивільнити душу, зараз.

І я повільно вилітаю з дверей у ніч