Джейн Остін - Емма

він самою долею був призначений саме для неї. Їй здавалося, що всі, хто їх знали, не могли не думати про можливість такого шлюбу. В тому, що містер і місіс Вестон теж думали про таку можливість, вона не сумнівалась анітрохи; і хоча не збиралася під впливом Френка Черчілля чи під впливом когось іншого міняти свій дуже зручний і вигідний незаміжній статус на якийсь інший, котрий, на її думку, неодмінно був би гіршим, їй усе одно дуже хотілося з ним зустрітися. Еммі здавалося, що він обов'язково їй сподобається, а вона — йому (ну хоч трохи!); вона тішилася думкою про те, що в уяві їхніх друзів вони постають подружньою парою.

При подібних її думках залицяння містера Елтона були катастрофічно невчасними й недоречними; але їй вдавалося виглядати дуже ввічливою, хоча насправді вона була сильно роздратованою. Емма заспокоювала себе тим, що залишок вечора ніяк не зможе минути без того, щоб ця сама тема — або ж її суть — не виникла знову з ініціативи щиросердого містера Вестона. Так воно й сталося: коли їй поталанило позбутися містера Елтона і вона опинилася за обіднім столом поруч із містером Вестоном, той скористався першою ж вільною од виконання своїх обов'язків гостинного господаря хвилиною, першим же перепочинком після нарізання сідла барана, щоби сказати їй:

— До потрібної кількості не вистачає лише двох людей. Хотілося б мені бачити тут іще двох: вашу гарненьку подружку, міс Сміт, і мого сина — отоді я б міг сказати, що ми маємо якраз потрібну кількість гостей. Ви, мабуть, не чули, як у вітальні я розповідав, що ми очікуємо на приїзд Френка? Сьогодні вранці я отримав од нього листа, де він каже, що буде в нас через два тижні.

Емма висловила задоволення саме тією мірою, яку допускали правила гарного тону, і цілковито погодилась із тим твердженням, що для повноти їхньої компанії не вистачає лише містера Френка Черчілля і міс Сміт.

— Він збирається приїхати до нас іще з вересня, — продовжив містер Вестон. — У кожному листі Френк багато про це писав; але він не може розпоряджатися власним часом. Йому доводиться догоджати тим, кому догоджати треба неодмінно і кому, між нами кажучи, інколи можна догодити лише за рахунок численних поступок і пожертв. Але зараз я вже не сумніваюся, що він буде в нас десь на другому тижні січня.

— Уявляю, як ви зрадієте! А місіс Вестон так не терпиться познайомитися з ним, що вона, напевне, зрадіє так само, як і ви.

— Звичайно ж зрадіє, але вона думає, що йому знову доведеться відкласти візит. У неї нема такої впевненості у його приїзді, як у мене; але ж вона й не знає всіх обставин так добре, як я. Бачите, справа полягає в тому, що — але це тільки між нами: я й не заїкався про це у вітальні; знаєте, кожна сім'я має свої секрети — так от, справа полягає в тому, що на січень до Енскума запрошено групу друзів і що приїзд мого сина залежить од того, чи не буде відкладено їхній візит. Інакше Френк і не рипнеться. Але я знаю напевне, що цей візит відстрочать, бо одна дама, чиє слово має в Енскумі певну вагу, недолюблює ту сім'ю, яка має приїхати. І хоча вважається за необхідне раз на два чи три роки запрошувати їх, приїзд завжди під якимось приводом відкладають, коли справа доходить до конкретної дати. Тут я не маю ані найменших сумнівів. І так само впевнений у тому, що побачу Френка в нас іще до середини січня, як упевнений у тому, що тут сиджу; але вашій добрій приятельці, — кивнувши головою в напрямку протилежного кінця столу, — настільки невластиві примхи, і настільки рідко їй доводилося мати з ними справу в Гартфілді, що вона нездатна враховувати їхній вплив, як це вже давно звик робити я.

— Шкода, що в цій справі немає повної впевненості, — відповіла Емма, — але я схильна пристати до вашої думки, містере Вестон. Коли ви вважаєте, що він приїде, то так само вважатиму і я, бо ви добре знаєте Енскум.

— Отож — я маю певне право на таку думку, хоча жодного разу в житті там не був… Дивна вона людина! Та з огляду на Френка я ніколи не дозволяю собі говорити про неї зле, бо твердо переконаний у тому, що вона його дуже любить. Колись я гадав, що вона не здатна любити нікого, крім себе; але до нього вона завжди ставилася доброзичливо, по-своєму, звичайно ж: потурала його маленьким примхам та капризам, навзамін очікуючи, що він чинитиме так, як їй забажається. І те, що він спромігся викликати до себе таку прихильність, робить йому честь; бо — між нами кажучи — з усіма іншими людьми вона поводиться, як мегера і як людина, у котрої замість серця — камінь.

Еммі так сподобалася ця тема, що вона продовжила її обговорення з місіс Вестон, коли дами перейшли до вітальні. Вона побажала, щоб перша її зустріч із Френком принесла радість, однак зазначила, що — наскільки вона розуміється на подібних справах — така зустріч скоріш за все спричиниться до певного нервового напруження. Місіс Вестон із цим погодилась, але додала про своє бажання мати певність, що їй доведеться пережити пов'язані з першою зустріччю незручності саме в зазначений час: «Я не переконана, що він приїде. Я налаштована не так оптимістично, як містер Вестон, і маю сильні побоювання, що все це скінчиться нічим. Гадаю, що містер Вестон розповів вам про стан справ докладно».

— Авжеж — здається, що все залежить від поганого настрою місіс Черчілль, котрий є найпередбачуванішою річчю у світі.

— Люба Еммо! — всміхнулася у відповідь місіс Вестон. — Чи може бути передбачуваною примха? — Потім, звертаючись до Ізабелли, котра раніше не брала участі у цій розмові, продовжила: — Моя люба місіс Найтлі, ви, напевне, знаєте, що ми далеко не так упевнені у приїзді містера Френка Черчілля, як його батько. Це залежить цілковито від настрою і доброї волі його тітки, коротше кажучи — від її вдачі. З вами я можу бути відвертою, бо ви мені як дві доньки. Місіс Черчілль править Енскумом як цариця, і характер у неї дуже примхливий та непередбачуваний; тому очікуваний нині візит Френка залежить від її бажання відпустити його.

— Ото вже ця місіс Черчілль! Усі знають про місіс Черчілль, — відповіла Ізабелла. — Я завжди думаю про цього бідолашного молодого чоловіка не