Едвард Ваді Саїд - Орієнталізм

де Леcсепcа, — чиїй наполегливості, зваженій сміливості та передбачливості ми завдячуємо те, що віковічна мрія нарешті перетворилася на реальний і відчутний на дотик факт... проект наблизити одні до одних країни Заходу та Сходу й у такий спосіб об’єднати цивілізації, що належать до різних епох» 81.

Поєднання давніх ідей із новими методами, налагодження ближчих взаємин між культурами, чиї зв’язки до дев’ятнадцятого сторіччя були зовсім слабкими, пряме застосування всієї могутності сучасної технології та інтелектуальної волі до таких раніше стабільних і розділених географічних сутностей, як Схід і Захід, — ось що намагається осмислити Кук і що безперервно рекламує де Леcсепc у своїх журналах, промовах, проспектах і листах.

В плані генеалогії старт Фердинанда де Леcсепcа був надзвичайно успішним. Матьє де Леcсепc, його батько, прибув до Єгипту з Наполеоном і залишився там (у ролі «неофіційного представника Франції», як повідомляє нам Марло 82) ще на чотири роки, після того як французи пішли звідти в 1801 р. В багатьох своїх пізніших працях Фердинанд посилається на особистий інтерес Наполеона до будівництва каналу, який так і залишився для нього нездійсненною мрією, бо так дезінформували його експерти. Нашпигований безліччю відомостей з розхристаної історії проектів будівництва каналу, що включали також французькі плани, які плекали ще Ришельє та сенсімоністи, {121} де Леcсепc приїздить до Єгипту в 1854 p., щоб організувати там справу, яка в кінцевому підсумку й була успішно завершена через п’ятнадцять років. Він не мав справжньої інженерної освіти чи практики. І лише грандіозна віра у своє майже божественне покликання бути будівничим, ініціатором і творцем не давала йому відступити; мірою того як його дипломатичні та фінансові таланти допомогли йому здобути єгипетську та європейську підтримку, він, як здається, набув і вміння, необхідного для того, щоб довести справу до завершення. А найважливішим, либонь, було те, що він зумів вивести своїх потенційних грошодавців на арену світової історії й донести до їхнього розуміння, що означав його «pensée morale»*, як він називав свій проект. «Vous envisaqez, — так сказав він їм у 1860 p., — les immenses services que le rapprochement de l’oxident et de l’orient doit rendre à la civilization et au développement de la richesse générale. Le monde attend de vous un grand progrès et vous voulez repondre a l’attente du monde» ** 83. У згоді з цими поняттями назва інвестиційної компанії, яку Леcсепc утворив у 1858 p., була заряджена глибоким змістом і віддзеркалювала ті ґрандіозні плани, що їх він плекав, — Всесвітня компанія. В 1862 р. Французька академія пообіцяла дати спеціальну премію за епічний твір про канал. Переможець того конкурсу, Борньє, створив такі гіперболізовані рядки, зміст яких, проте, аніскільки не суперечив уявленню де Леcсепcа про ту місію, яку він на себе взяв:

Трудівники, яких послала Франція сюди,Прорийте цю нову дорогу для води!Колись батьки прийшли у цей прадавній світ,І вам із тих героїв брати приклад слід,Що бились тут, біля підніжжя пірамід,Яким уже по кілька тисяч літ!

Працюйте для усіх! Для Азії й Європи,Для тих країн, де сонце рідко сходить,І для індуса, який голий неспроста;Працюйте для щасливих, вільних, сильних,Працюйте для лихих і підневільних,Для тих, хто досі не пізнав Христа 84.

Моральний задум (фр.).* «Ви переконаєтеся, яку величезну користь принесе зближення між Заходом і Сходом нашій цивілізації та примноженню загального багатства. Світ чекає від вас великих подвигів на благо поступу, й ви не повинні обманути сподівання світу». {122}

Ніде де Леcсепc не був красномовнішим та винахідливішим, як у тих ситуаціях, коли йому треба було виправдати величезні потреби в коштах та в людській робочій силі, яких вимагало будівництво каналу. Він настільки вправно жонґлював статистикою, що міг забалакати кожного; він цитував Геродота та статистичні дані морського судноплавства з однаковою легкістю. У своїх щоденникових записах за 1864 р. він схвально відгукнувся про зауваження Казиміра Леконта з приводу того, що ексцентричне життя розвиває в людях риси яскравої індивідуальності, а з такої ориґінальності виникають великі й неординарні подвиги 85. Такі подвиги самі себе виправдовують. Незважаючи на безліч допущених помилок, на свою величезну вартість, на свої дивовижні амбіції змінити всю систему взаємин між Європою і Сходом, канал був вартий зусиль. Цей проект мав унікальну властивість спростовувати заперечення всіх тих людей, з якими його автори вважали за потрібне проконсультуватися і, поліпшивши Схід у цілому, зробити те, чого схильні до інтриґ єгиптяни, підступні китайці та напівголі індуси ніколи не спромоглися б для себе зробити.

Урочиста церемонія відкриття, що відбулася в листопаді 1869 p., стала подією, яка, не меншою мірою, аніж уся історія де Леcсепcової діяльності, досконало втілила його ідеї. Протягом років його промови, листи та памфлети були заряджені жвавими, енерґійними й театральними словесами. У своєму прагненні будь-що досягти успіху він говорив тільки від себе (і завжди в першій особі множини): ми створили, ми боролися, ми розпорядилися, ми досягли, ми діяли, ми зрозуміли, ми не відступилися, ми просунулися вперед; ніщо, повторював він у багатьох випадках, не могло зупинити нас, нічого не було для нас неможливого, ніщо не мало ваги, окрім досягнення «le résultat final, le grand but» , мети, яку він поставив, визначив і в кінцевому підсумку реалізував.

Кінцевого результату, великої мети (фр.).

Коли папський нунцій, посланий Ватиканом на врочисту церемонію відкриття каналу, взяв слово, то й він доклав відчайдушних {123} зусиль, щоб його промова цілком відповідала інтелектуальному та образному спектаклю, яким було спорудження та врочисте відкриття де Леcсепcового каналу:

«Дозвольте мені висловити свою тверду переконаність, що година, яку щойно видзвонило, є не тільки однією з найурочистіших, що їх знало це сторіччя, а й однією з найвеличніших і найвирішальніших, які бачило людство, відколи воно існує на цьому тлінному світі. Це місце, де сходяться (відтепер ніколи не торкаючись) Африка та Азія, це велике торжество людського роду, ця висока й космополітична публіка, всі раси, що живуть на земній кулі, всі прапори, всі знамена, що радісно полощуться під цим сонячним, неозорим небом, хрест, якому тут усі поклоняються і який височіє перед лицем півмісяця, — скільки чудес, скільки разючих контрастів, скільки мрій, що вважалися химерними, перетворилися на дотичні реальності! Й посеред стількох чудес скільки тем для роздумів для мислителя, скільки радощів, пов’язаних із нинішньою годиною і з перспективами на майбутнє, скільки славних сподівань!..Дві протилежні половини земної кулі стали ближчими одна