Кала Тор - Сповідь крізь епохи, Кала Тор

Я спробувала поворухнути кінцівками, але вони здавалися важкими, наче налитими свинцем. Ледве повернула голову — спочатку вліво, потім вправо, намагаючись роздивитися кімнату, що здалася мені незнайомою. Дихання було рівним, та в голові шуміло так, що власний голос здавався чужим.
— Болі не відчуваю зовсім… Але тіло важке, ніби не моє… І в голові шум, який не стихає… — мій голос був хрипким, ледь упізнаваним.
Лікар на мить вдумливо спостерігав за мною, а потім задоволено посміхнувся.
— Це добрий знак, Мегді. Після такого поранення велике щастя, що ви взагалі вижили. Але мушу повідомити — були зачеплені голосові зв’язки. Тому ваш голос змінився. Як саме це вплине на вас у майбутньому, ще доведеться з’ясувати. Окремо слідкуватимемо за тим, як фізичні навантаження позначатимуться на вашому диханні.