П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Не вдовольняючись тим, що дає вона — як і належить —

Хліб та всілякі плоди, зазирають уже в її надра.

Й ті, що заховані там, що вповиті стігійською млою,

Вже виринають скарби — й на лихе підбивають людину.

Зблиснуло згубне залізо й ще згубніше золото — й тут же

Встала, жаждива до них, невсипуща Війна[449].

Саме це повторить Сенека. Замість того, щоб споглядати неосяжний всесвіт, ми розкопуємо землю, щоб витягнути з неї те, що було сховано, те, що є шкідливим для нас, замість того, щоб вдовольнитися тим добрим, що було нам подароване:

Адже те, що нам на користь, наш Бог, наш отець розмістив дуже близько від нас — рукою сягнути; не сподівався, що шукатимемо, — сам дав[450], а шкідливе заховав глибоко. Тож нарікати можемо хіба що на себе самих: те, від чого гинемо, ми всупереч природі добули з її схову на світло денне[451].

На відміну від Посідонія, якого він жваво критикує[452], Сенека розглядає технічний прогрес — а не прогрес знання[453] — як небезпеку для морального життя, адже його двигуном є любов до розкоші та задоволень.

У другій половині І ст. після Р.Х. Пліній Старший у своїй «Природній історії» повторить ті самі претензії[454]. Він буде стурбований моральними наслідками технічного прогресу, які породжують прагнення до розкоші та, зрештою, ведуть до занепаду звичаїв замість того, щоб задовольняти головні людські потреби[455]. Мотивом пошуку металів є жадоба, у випадку золота і срібла, та ненависть, коли йдеться про залізо. Вони є тим більше неприйнятними, що земля дала нам на своїй поверхні все необхідне для нашого життя та здоров’я. «Наскільки наше життя було б невинним та щасливим, наскільки воно було б навіть витонченим, якби ми жадали лише того, що знаходиться на поверхні землі, коротше кажучи, того, що знаходиться біля нас». Незалежно від цих моральних розмірковувань, ми можемо побачити також, що у нього з’являються побоювання щодо небезпеки, якої завдають природі людські дії. Він стурбований наслідками для гір копалень, які викопані у землі[456]. Тут, між іншим, втручається уявлення про землю-матір. Струси землі є, на думку Плінія, проявами «обурення священної матері», адже ми проникаємо в її нутрощі, щоб вирвати у неї предмети нашого жадання. Анонімний автор поеми «Етна» також жаліється, що люди, замість того, щоб вдатися до незацікавлених, безкорисних досліджень, які мають бути їхньою головною турботою, піддають землю тортурам, щоб вирвати у неї її скарби[457].

3. Примітивізм

Все це відповідає тенденції, що отримала назву «примітивізму»[458] та надихалася міфом про золотий вік, тобто уявленням про первісне ідеальне життя. Згідно з цим міфом, досконалий стан людського роду належить початку часів, а технічний прогрес стає знаком його занепаду. Золотий вік — це вік Хроноса, згаданого Гесіодом у «Роботах і днях» (вірш 109 ss). Люди тоді жили як боги, ними правила Diké, Справедливість, їхні серця були безтурботними. Тоді не було приватної власності. Земля була родючою та могла прогодувати людей, які не мали жодної необхідності працювати. У Емпедокла перші люди, якими правила Афродіта не знали воєн та були вегетаріанцями[459]. Цю тему золотого віку можна також знайти у римлян. Овідій у «Метаформозах» прославляє цей ідеальний час[460]. Ці люди були сумлінними та доброчесними без примусу та закону. Не було суддів, торгівлі, мореплавства, армії та воєн. Без жодної обробки земля давала врожаї. Водночас, після такого прекрасного початку людській рід почав занепадати. Золота порода людей змінилася срібною, потім — бронзовою, потім — залізною. Остання відповідає актуальному станові людства та є настільки поганою, що Справедливість, Добросовісність та Чеснота втекли з землі та знову піднялися на Олімп. Тоді й розпочався злет цивілізації: почали створювати кораблі, перетинати моря та розмежовувати поля. Почали створювати копальні, щоб вирвати у землі те, що вона приховала, і, таким чином, почали робити зброю. Ця теорія виродження людства пов’язана із теорією старіння світу, що була добре прийнята як епікурейцем Лукрецієм[461], який говорив про «виснажену та втомлену народженням» землю, так і стоїком Сенекою[462], який передбачав фінальну катастрофу, після якої, між іншим, почнеться новий період світу та людство знову проходитиме ті самі стадії розвитку.

Сенека, зі свого боку, слідом за Посідонієм згадує про золотий вік, коли влада належала мудрецям та коли люди жили дуже просто, без знаряддя і розкоші[463]. Проте потроху виродження проявилося у людстві. Влада перетворилася на тиранію. Мудреці, наприклад, Сім Мудреців, до числа яких належав Солон, повинні були, зрештою, придумати закони. Погіршення звичаїв мало своїм наслідком також те, що люди більше не могли задовольнятися примітивною простотою. На думку Посідонія, саме мудреці, які намагалися знайти ліки від цієї хвороби, винайшли перші техніки. У цьому пункті Сенека не погоджується з Посідонієм. Якщо Демокріт, як про нього розповідають, винайшов арочне склепіння, то він зробив це не як мудрець, а як людина. Адже мудрець має турбуватися тільки про мораль та безкорисливе пізнання природи. Між іншим, зазначає Сенека, Посідоній має визнати, що навіть якщо мудреці винайшли нові техніки, вони, тим не менше, їх не практикували, а доручали це робити скромними ремісникам. Зрештою він пропонує ідилічний опис золотого віку. Природа, як мати, захищала людей. Не було приватної власності. Все ділилося по-братськи. Земля була більш родючою. Люди спали на землі, під відкритим небом та спостерігали, таким чином, за нічним небом та рухом небесних тіл. Проте перші люди не були мудрецями, це їхнє незнання забезпечувало їхню невинність.

Цей примітивізм, це прославляння простого життя були притаманні, насправді, практично всім філософським школам. Кініки та епікурейці були згодні відмовитися від багатств, розкоші, від усього зайвого. Діоген Кінік викинув свою кружку, побачивши, як дитина п’є зі своєї долоні та проголосив, що «життя, дане людям богами, є простим, проте ця простота вислизає від них, коли вони починають жадати медових пирогів, парфумів та інших витонченостей такого роду»[464]. На думку Діогена, Зевс мав рацію, караючи Прометея за те, що подарував людям вогонь, бо вогонь став джерелом людської млявості та смаку до розкоші