НМ - Привид в гуртожитку, НМ

Дівчата сиділи мовчки, обмірковуючи нові події. Лист, що вони отримали, здавався таким таємничим і страшним. Однак жодна з них не могла зрозуміти, чому це все стосується саме їх. Чому вони?

Віка ледь помітно затремтіла, читаючи написане ще раз.

— "Я тут, і я не сам..." — прошепотіла вона, ніби намагаючись розібратися в значенні цих слів.

Марі подивилася на подругу, а потім на поліцейського.

— Ви маєте якісь ідеї? — запитала вона.

Поліцейський подивився на неї з важким виразом обличчя, ніби шукаючи правильні слова.

— Ми не маємо конкретних доказів, — сказав він, — але ми вважаємо, що тут є щось більше, ніж просто серія випадкових смертей. Це все пов'язано з чимось давнім. Чи пам'ятаєте ви, що сталося з вашим другом Максом? Він почав розслідування цього, коли зрозумів, що йому щось не так…

Дівчата почали згадувати те, про що Макс казав їм до того, як зник. Він говорив про якісь стародавні таємниці, про те, що всі ці дивні події пов’язані з минулим цього місця. Але Макс не міг пояснити все до кінця — його смерть стала тим самим ударом, що змусив їх шукати відповіді.

— Він дійсно почав щось розплутувати, — тихо сказала Ася. — Він говорив про людей в масках. І про те, що вони можуть бути частиною чогось більшого.

Поліцейський кивнув, вираз його обличчя став серйозним.

— Я думаю, що ці люди — це не просто якісь випадкові люди, — продовжив він. — Вони мають зв'язок із чимось дуже давнім, може, з якимись містичними силами. І якщо це правда, то вони роблять все це не для того, щоб налякати вас. Це частина плану.

Дівчата переглянулися між собою. Чи дійсно це все було частиною більшої гри? І якщо так, то чому вони? Чому саме їх залучили до цього?

— Ми повинні дізнатися більше, — сказала Віка, зціпивши зуби. — Ми не можемо просто сидіти і чекати. Це вже не просто страшні сновидіння чи паранормальні явища. Це реальна небезпека.

Поліцейський поглянув на них, ніби оцінюючи, чи готові вони піти на цей крок.

— Я дам вам кілька порад, — сказав він. — Залишайтеся разом. Якщо ви щось дізнаєтесь, одразу повідомте мене. Але будьте обережні — ці люди не жартують.

Після його слів у кімнаті запала тиша. Дівчата усвідомили, що їхнє життя змінилося назавжди. Вони більше не могли просто сидіти і чекати, що буде далі. Вони повинні були дізнатися правду, навіть якщо це означало зіткнення з чимось страшним і невідомим.

І хоча страх охоплював їхні серця, дівчата знали, що вони не можуть повернутися назад.

Наступного дня дівчата вирішили взяти ситуацію у свої руки. Вони більше не могли сидіти вдома, чекаючи, що відбудеться далі. Усі попередження Максима та останні події ставали дедалі тривожнішими, і вони розуміли: якщо вони хочуть знайти відповіді, їм доведеться йти до кінця.

— Ми повинні почати з того, що знаємо, — сказала Ася, перевіряючи свої речі, щоб бути готовою до будь-якої ситуації. — Що ми дізналися про тих людей у масках?

— Ми не знаємо нічого конкретного, — відповіла Віка, — але, здається, вони завжди з'являються під час якихось надзвичайних подій. Вони не залишають слідів, і це робить їх ще більш небезпечними.

— Що з Максом? — запитала Марі. — Він був останнім, хто наблизився до цієї таємниці. Нам треба з'ясувати, де він був останні дні перед своєю смертю. Можливо, він знайшов щось важливе.

Дівчата вирушили до квартири Максима. Вони були налаштовані серйозно, бо знали, що це може бути їхнім єдиним шансом знайти відповіді.

Вони відкрили квартиру Максима, і атмосфера одразу змінилася. Тут було тихо, занедбано, наче час зупинився. На столі лежали старі папери, які він вивчав. Дівчата почали переглядати їх. На одному зі звітів вони помітили невеликий запис, написаний ледь помітним почерком.

"Обережно, не все, що здається, є реальним. Це не просто люди в масках. Вони можуть забрати те, що ти любиш найбільше."

Віка проковтнула слину, її серце забилося швидше.

— Що це значить? — запитала вона.

— Можливо, це ще один натяк на те, що вони здатні змінювати реальність навколо нас, — сказала Ася, глибоко замислившись. — Якось я чула, що такі групи можуть маніпулювати нашими почуттями, думками і навіть нашими спогадами. Вони можуть змусити нас думати, що ми маємо справу з чимось реальним, але насправді це може бути лише ілюзія.

Марі пильно дивилася на аркуш.

— Він не просто боявся, він намагався попередити нас. Це не просто група людей у масках. Це щось більше. Щось дуже зле і потужне.

Дівчата вирішили повернутися до університету і звернутися до тих, хто міг би допомогти їм. Вони згадали про старого професора, який коли-то говорив їм про надприродні явища та темні сили, що можуть існувати поряд з нами. Можливо, він знає більше.

Дорога до університету була мовчазною, усі троє були заглиблені у свої думки. Вони знали, що ці темні сили можуть бути не лише частиною їхніх страхів, але й реальною загрозою. І чим більше вони дізнаються, тим більше розуміють, що небезпека близько.

Коли вони зайшли до кабінету професора, він подивився на них з подивом, але теж з явною тривогою.

— Я вас чекав, — сказав він, і його голос був сповнений хвилювання. — Ви знаєте більше, ніж я думав. Ті, хто носить маски, не просто випадкові люди. Вони частина стародавнього культу, і їхнє втручання може мати страшні наслідки для всього світу.

— Що нам робити? — запитала Ася, її голос був твердим, але в очах блищала непевність.

— Ви повинні знайти їх і зупинити їх. Ви не можете цього уникнути, — відповів професор. — Але будьте обережні. З тими, хто стоїть за цими силами, жартувати не можна.

Після цих слів дівчата залишили кабінет, їхнє серце билося все швидше. Вони усвідомили, що вони на порозі великої битви. Але вони не могли більше стояти осторонь. Тепер у них була місія — зупинити те, що вже почало рухатися.

Вийшовши з кабінету професора, дівчата не змогли приховати зростаючого страху, який тягнув їх до самого серця. Вони відчували, що це вже не просто фантазії чи якісь зловісні марення. Це було реальне, і їм належало впоратися з тим, що вони не могли навіть уявити кілька днів тому.