Сергій Олексійович - Знайти дівчину за сто днів , Сергій Олексійович

Іноді так виходить, що ми дивлячись в одну лише убік, упускаємо інші наші можливості.

Ось, наприклад, я можу про себе сказати. Подобається мені дівчина дуже і я весь час думаю і дивлюся на неї, і поряд із нею абсолютно забуваю про інших. Вчора був випадок зі мною. Поки я заглядався на дівчину, яка мені давно подобається, але я так і не наважуюсь до неї підійти, повз мене проходила інша. І я звернув на неї увагу лише тому, що вона дивилася на мене. І потім я згадав, що часто її зустрічаю. І вона весь час дивиться на мене і заглядається. А я абсолютно не звертаю на неї уваги.

Оце саме той випадок, коли ми самі втрачаємо своє. Поки ми ганяємося за журавлями, поряд з нами сидять синиці, які б з радістю стали нашими коханими.
І мабуть, я ж такий не один?

Так що тримаючи в думках якусь одну людину, все-таки варто озиратися іноді на всі боки, тому що ми любимо одну, але вона нас не любить. А бувають такі ситуації в житті й вони досить часто зустрічаються, що є дівчата, жінки, яким ми подобаємося. І ось вони проходять повз нас. І дивляться й чекають від нас лише одного кроку чи однієї нашої посмішки якогось слова. Вони сподіваються, що ми підійдемо та заговоримо з ними. А ми в цей час витаємо в якихось своїх мріях і фантазіях. Так що іноді варто опускатися на землю та обов'язково оглядатися навколо себе.

Віддаючи любов, звичайно ж, нам хочеться, щоб нам відповідали взаємністю. Ну, а якщо людина нам не відповідає, хіба вона в цьому винна? Якщо ми не змогли навіяти любов іншій людині, значить у цьому винним і самі.
Принаймні я вважаю саме так.
І значить треба або змінюватися для того, щоб ця людина нас полюбила або ж шукати іншу людину, яка полюбить вас таким, яким ми є.

13 січня.
95 день.

Треба придивлятися до тих, кого ти бачиш щодня. Найчастіше ми звикли до цих людей і їх абсолютно не помічаємо. Але вони тут, поряд із нами. Постійно та стабільно. Іноді мені здається, що таки краще мати синицю в руках, ніж журавля в небі.

Третій день хочу побачити одну людину. Я знаю де вона буває. Приходжу. та її там немає. Я вірю у різні знаки. І, як на мене, це означає те, що ця дівчина не для мене. Принаймні я зробив такий висновок. Зате в тому самому місці я третій день поспіль зустрічаю зовсім іншу жінку. Я й раніше часто зустрічав її там. Але ніколи не думав над цим і не звертав уваги на неї. І ось прочитав про те, що треба звертати увагу на тих, кого ми бачимо щодня. І саме звернув на неї вчора свою увагу.

Цікава жінка. Не заміжня. І ось ніби саме життя чи доля мене наштовхує на неї. Замість тієї, кого хочу підставляти мені іншу. Свій власний варіант.

Я думаю життя або ми можемо називати це долею, або нашому ангелу зберігачеві видніше, хто нам більше потрібен. Вони знають про наше майбутнє, а ми ні.

Напевно, у кожного так бувало, що начебто спілкуєшся з людиною, будуєш на неї якісь плани. А він раз і зненацька зникає з твого життя в той самий момент, коли ти тільки зібрався будувати з ним якісь важливі та серйозні стосунки. Я впевнена, що через це не варто переживати. Долі видніше. Ми ж не знаємо наперед, як складеться там усе у нас у майбутньому. І мабуть, і Слава Богу, що ці люди йдуть із нашого життя.

Раніше ніколи на таке увагу не звертав. Якщо хтось, хто був дорогий йшов, то я всіма шляхами і різними засобами намагався повернути таку людину назад, викладаючи в це багато сил, емоцій та енергії. Але все одно в результаті ця людина зникала з мого життя. Так що, якщо хтось йде. То, напевно, не варто його утримувати й витрачати на це свою життєву енергію. Я думаю на його місце життя обов'язково надішле нам когось іншого. Більш потрібну нам людину. Того, з ким ми маємо якесь перспективне майбутнє.

Тож так і треба діяти. Дивитись кого життя прибирає та кого нам підносить.

14 січня.
96 день.

Поки що в мене тихо. Але це зовсім не означає, що немає якихось перспектив. Принаймні за цей час я зміг зрозуміти, хто мені по-справжньому потрібен. Весь цей час минув недаремно. Я тепер точно впевнений і знаю, що нічого просто так не буває і потрібно обов'язково діяти самому.

Так. Життя звичайно постійно зводить нас з потрібними людьми. Ну, а далі вся справа за нами. Я десь там ходжу чи там когось бачу. І йде мені назустріч жінка, посміхається. То, звичайно ж, потрібно знаходити в собі сміливість, підходити та знайомитися. А там як вийде. Але обов'язково потрібна якась дія.

Немає дій – немає результату. А якщо не буде жодних дій та результатів, то який тоді взагалі сенс? Чи просто бути стороннім спостерігачем? Це якось дуже безперспективно. Якщо ти поставив собі за мету знайти собі дівчину, жінку, дружину, наречену, коханку, то звичайно ж знайомся, надай знаки уваги, говори компліменти, даруй подарунки та квіти, запрошуй на побачення всіх, хто тобі подобається.

Я не знаю скільки тобі знадобиться часу для того, щоб зустріти своє кохання, Але якщо набули активності та почали діяти, то хтось обов'язково тобі зустрітися. Тиждень, місяць пів року – я думаю цього цілком достатньо, щоб знайти собі жінку. Зустрічатися з кимось, проводити час разом.

Просто так нічого у цьому світі не буває. І не варто чекати на якусь спеціальну доленосну зустріч. Можна так чекати на все життя. Ти вийшов надвір. Ось там десь у магазині по хліб чи колись виносиш ​​сміття. Я не знаю. Так, де завгодно. Або погуляти із собакою, наприклад. Знайомся, спілкуйся, розмовляй. Не обов'язково всіх підряд запрошувати на побачення або в кіно. Просто поговорив із людиною, посміхнувся, зробив комусь приємне. І так крок за кроком, слова за слово, ти обов'язково досягнеш своєї мети.
Тому що ніхто не знає, де чекає на нього його доля.