Вадим Мороз - Всесвіт Початок, Вадим Мороз

— Як ви себе почуваєте, Костянтин?
— А це ти, Заратхх? — здивовано запитав Костянтин. — На диво, все добре, але голова пульсує в різних ділянках. Як все пройшло?
— Пройшло все добре в цілому, та більше деталей розповість Тррее або Наавві. До речі, вони вже знають, що ви прийшли до тями, і прямують до вас.
— Дуже швидко. Так що сталося, Заратхх?

Раптом двері відчинилися, і в кімнату увійшли Наавві з Тррее.

— Маю надію, що ти почуваєшся добре, — звернувся Наавві, його тон був спокійний, але уважний.
— Хммм, цікаво, — сказав Костянтин, все ще намагаючись зорієнтуватися.
— Що таке? — запитав Наавві, зацікавившись його реакцією.
— Дивне відчуття. У мене ніби бібліотека всього, що відомо всім нам, ще мій мозок… Це просто неймовірно!

Тррее звернувся до Костянтина:
— Опиши свій стан.
— Я відчуваю себе дуже гарно, — відповів Костянтин. — Мій мозок має фантастичну продуктивність. Я поки не до кінця розумію свої можливості.

Наавві, пильно дивлячись на Костянтина, промовив:
— У нас є декілька новин для тебе. Деякі з них можуть бути неприємними.
— Ти про що? — запитав Костянтин, відчуваючи легкий острах у голосі.

— По-перше, ми дізналися та впевнилися в походженні твоєї цивілізації. Вона повністю штучно створена. У нас є багато доказів про зміни в ДНК багатьох рас. Створити абсолютно нове життя з іншими властивостями — це вже дуже далеко від наших можливостей. Також ми виявили, що в твоєму мозку є безліч блоків, які ми не здатні опанувати. Твій мозок здатний на таке, що ми навіть не можемо прорахувати. Заратхх повідомив, що ти станеш абсолютно новим витком розвитку життя, яке зможе робити все, що йому прийде в голову. Але також я маю зауважити, що ці блоки дуже потужні, і для їх зняття у нас немає необхідних технологій. Більше того, в дев’яноста дев’яти відсотках випадків ти помреш в цій капсулі. — Наавві говорив серйозно, його обличчя видавало стурбованість.

— Що ще? — запитав Костянтин, намагаючись зрозуміти всю інформацію, яку отримав.

— Зрозумій, це ніби читати книжку, написану текстом, який ти бачиш уперше, і при цьому немає жодних даних про цей текст. Також ми маємо підозри, що вся сонячна система теж штучно створена. З цього моменту, Костянтине, ти будеш нагороджений титулом «Ірсулк», а також отримаєш подарунок від нас. Далі в тебе буде вибір: ти можеш залишитися з нами або повернутися додому та спробувати врятувати свою цивілізацію. — Наавві говорив впевнено, демонструючи повагу до Костянтина та його вибору.

— Почекай, про що ти зараз говориш? — запитав Костянтин, відчуваючи хвилювання.

— Ми завершили досліди з вашим видом, технологіями, які у вас є в розпорядженні, навіть тими, які ви тримаєте подалі від чужих очей. Також ми вивчили ваші способи поведінки. З ймовірністю в вісімдесят відсотків твоя раса, скоріш за все, знищить сама себе в найближчі п’ятдесят років. Це ж просто неможливо — побудувати такі системи, які заважають не тільки розвитку технологій а і саморозвитку, чим ваші лідери займаються і на яких принципах у вас усе побудовано. Я навіть не хочу про це говорити, це просто жахливо, але я надаю тобі можливість продовжити свій шлях з нами. Я покажу тобі, наскільки глибока ця кроляча нора.

— Гадаю, ти вже сказав мені багато чого, та мушу зазначити, що ти помиляєшся щодо нас.

— Я не сказав що напевно ви знищите себе, я б хотів помилятися, але у твоєї раси залишилося дуже мало часу на виправлення систем та догмату який побудувався за довгі роки на вашій планеті. Можливо, по ваших мірках це сотня років або менше. З іншого боку, ти зараз найрозумніший у своєму виді і до того ж, найсильніший. Додатково, з тими технологіями, які ми надамо тобі найближчим часом, ти будеш для своїх, як бог. Ти можеш значно збільшити свої шанси на виживання з нами. Та вирішувати тобі своє майбутнє.

— Ти вже знаєш мою відповідь? — запитав Костянтин, готуючись до рішення, яке могло змінити його життя.

— Наразі я спостерігаю невпевненість у твоїх словах, але ти ще маєш час. Добре, через кілька годин ми зустрінемося в головному залі на інаугурації. Тррее, зроби так, щоб Костянтин почувався комфортно, поки він перебуває на кораблі. — Наавві промовив це з ясністю та рішучістю, демонструючи свою підтримку.

— Так, звичайно. — Тррее кивнув, відчуваючи важливість цього моменту.

Наавві вирушив у своїх справах, занурений у роздуми про ситуацію з Костянтином, яка вимагала особливої уваги.

— Дякую вам, мої друзі, дякую за все. — Костянтин, відчуваючи вдячність, звернувся до своїх супутників.

— То чого бажаєш наразі? — поцікавився Тррее, готовий допомогти.

— Мабуть, я побуду сам із собою, якщо ти не проти, — відповів Костянтин, відчуваючи потребу в усамітненні для роздумів.

— Звичайно, якщо щось знадобиться, просто клич. — Тррее кивнув, розуміючи важливість моменту.

— Дякую вам за все — відповів Костянтин.

Тррее вийшов з кімнати, а Костянтин проводив його поглядом, занурившись у комбінації варіантів, які ставали перед ним. Багато що здавалося неможливим для прорахунку, і чим більше він думав, тим більше розумів, що час може бути обмеженим для реалізації всіх цих ідей.

Час минав швидко, і раптом Тррее знову увійшов у кімнату, звертаючись до Костянтина:

— Вже настав час, усі чекають на тебе.

Костянтин підвівся, все ще занурений у свої думки, і разом із Тррее увійшов до великої зали. Там зібралися майже всі гуманоїди їхнього виду. У залі панувала атмосфера очікування, всі спостерігали за Костянтином, який йшов по прозорій, величезній овальній залі. Його оточувала маса тисяч гуманоїдів, і в центрі залу його залишив Тррее.

— Пам’ятай все, що я тобі говорив, Костянтин, — мовив він, прощаючись.

— Так, звісно, дякую, друже, — відповів Костянтин, відчуваючи, як серце стукає в грудях від хвилювання.

Невдовзі піднявся Наавві та звернувся до своєї раси і до Костянтина: