Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Кейт трохи адаптувалася до коледжу, знову зібравшись із силами та зосередившись на своїй освіті. Вона почала більше залучатися до групових проектів, із задоволенням працюючи над дослідженнями, пов'язаними з історією мистецтва. Її курси були надзвичайно цікавими: вона вивчала розвиток мистецтва від античності до сучасності, занурюючись у культури, які формували історичні етапи розвитку художнього вираження. Кейт особливо захоплювалася вивченням бароко та імпресіонізму, уважно аналізуючи роботи таких художників, як Рембрандт та Моне.

Навчання стало для неї не тільки інтелектуальним викликом, а й способом знайти нові перспективи в житті. Вона стала більш активною на семінарах, де разом з однокурсниками обговорювала різноманітні теми — від впливу політики на мистецтво до психології художника. Кейт часто залишалася в бібліотеці, поглиблюючи свої знання з теорії мистецтва і розмірковуючи, як історія формує наше сприйняття світу.

З часом, завдяки підтримці Еліс, вона почала відвідувати різні заходи, які організовував коледж, і хоча іноді відчувала легкий сум за минулим, вона намагалася жити кожним моментом. У її житті з’являлося все більше нових знайомств, деякі з яких не ставали близькими друзями, але допомагали їй не замикатися в собі. Кейт все більше розуміла, що її життя не повинно обертатися навколо однієї людини, навіть якщо ця людина займала важливе місце в її серці.

Проте питання про Олівера продовжувало давати про себе знати. Чи він просто не був зацікавлений? Чи щось змінилося в його житті, і він не знайшов часу, щоб пояснити? Ці думки, хоч і не домінували, інколи з'являлися, коли вона залишалася наодинці. Але Кейт зрозуміла, що для свого розвитку їй необхідно прийняти цей стан і продовжити рухатися вперед, адже її шлях — це не лише відповіді на запитання, а й вміння жити тут і зараз.

З часом Кейт зрозуміла, що між нею та Йеном зникло багато з того напруження, яке було раніше. Вони більше не ігнорували одне одного, але дружби між ними ще не було. Спілкування стало нормальним, без того бар'єра непорозумінь, який існував раніше. Вони просто могли спокійно провести час разом. Кейт змогла перестати думати про те, що між ними є якась напруга, і просто жити в моменті, коли спілкування між ними не відчувалося як щось штучне чи неприродне.

Вона все ще не була повністю вільною від своїх переживань з приводу Олівера, але спілкування з Йеном, хоч і не глибоке, давало їй можливість відволіктися та не зациклюватися на минулому

Іноді Кейт відчувала, що їй хочеться запитати Йена про Олівера — цікавило, чи є у нього якісь новини чи відомості про нього. Вона знала, що вони з Олівером точно спілкуються. Але кожного разу, коли ця думка приходила в голову, Кейт стримувалась. Вона не хотіла виглядати настирливою чи, ще гірше, переслідувачем.

Вона була в сумнівах. Запитати чи не запитати? Вона розуміла, що така розмова могла бути незручністю для Йена, і що, можливо, Олівер і не був настільки важливий для нього, щоб він хотів ділитися деталями їхнього спілкування. Кейт не хотіла змушувати Йена почуватися незручно через її власні непорозуміння і невизначеності з Олівером.

Крім того, кожного разу, коли вона намагалась подумати про це, в її голові виникали запитання: "А що якщо він не хоче говорити про нього?", "А якщо це виглядає як щось, чого я повинна була б уникати?" Здавалось, що ці питання лише збільшували її вагання. Врешті-решт вона залишала їх без відповіді.

Кейт зрозуміла, що не може постійно шукати підтвердження своїх сумнівів у інших, навіть якщо йшла й мова про людей, яких вона знала добре. Вона вирішила просто відпустити це і більше не піднімати питання про Олівера, принаймні, поки сама не буде готова зрозуміти, що вона хоче насправді.

Пройшло ще три тижні, навчання забирало весь час Кейт, і вона вже майже перестала думати про Олівера. Але одного суботнього ранку вона отримала несподівано смс від нього. Олівер написав: "Привіт, я проїздом у твоєму місці, хочеш каву?"

Вона довго дивилась на екран телефону, не знаючи, що робити. Чи варто було зустрічатися з ним, чи залишити все в минулому?

Кейт згадала, скільки часу пройшло з того моменту, коли вони востаннє бачилися, і як вона намагалася відпустити свої почуття до нього. Вона вже практично перестала думати про нього, зосередившись на навчанні і на своєму житті. Тепер цей несподіваний жест з його боку змушував її відчути себе розгубленою.

Вона сиділа з телефоном у руках, розмірковуючи, чи відповісти на це повідомлення. Чи вона не зробить це, аби знову не відкривати для себе емоції, з якими їй було так важко справлятися?

З іншого боку, Кейт відчувала, що це шанс розібратися з тим, що залишилось невисловленим між ними. Можливо, це був спосіб Олівера вибачитися або просто перевірити, як вона почувається.

Врешті-решт, вона вирішила відповісти. "Привіт, кава звучить непогано, коли і де?"

Її рука трохи тремтіла, коли вона натискала кнопку "відправити", але тепер вже не було шляху назад. Вона могла тільки сподіватися, що це не призведе до ще більшого замішання.

Через хвилину, яка здавалася Кейт цілою вічністю, вона отримала смс від Олівера: "Заїду по тебе через 40 хв."

Це повідомлення приголомшило її. Спочатку Кейт запитала себе, звідки Олівер знає, де вона живе. Відчуття нервової тривоги знову огорнуло її, але цей раз вона вирішила не зупинятися на дрібницях.