Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Кейт перечитала повідомлення кілька разів.

Її серце то стискалося від хвилювання, то розпливалося від полегшення. Він не забув про неї. У нього просто були справи.

Проте, попри радість, у душі залишилася легка гіркота.

"Це просто ввічливе вибачення чи щось більше?" — подумала вона.

Кейт на мить замислилася, перш ніж відповісти.

"Все добре. Сподіваюся, ти швидко вирішиш свої справи."

Вона натиснула "Надіслати" й знову відклала телефон.

— Можливо, не все ще втрачено, — прошепотіла вона сама собі й вперше за день дозволила собі легку усмішку.

Наступного дня всі були занурені в процес зборів. Гамірно, але з тим же відчуттям легкого суму, який приходить, коли чудова пригода підходить до кінця. Кейт допомогла скласти останні речі в багажник і поглянула на навколишній пейзаж, наче намагаючись запам'ятати кожен момент цієї поїздки, кожну деталь, яка асоціюється з нею.

Всі довго прощалися, обмінюючись останніми жартами і планами на майбутнє. Кейт відчула легке розчарування, бо це було завершення чогось особливого — чогось, що вона, можливо, занадто ідеалізувала. Вона сідає в машину до Еліс і Рона, що вже були готові вирушати в дорогу.

— Все, поїхали! — сказав Рон.

Кейт кивнула, намагаючись виглядати впевненою, хоча в серці ще залишалася маленька порожнеча. З одного боку, їй було приємно повернутися додому, в коледж, де все знову буде знайоме, але з іншого — вона не могла позбутися думок про Олівера.

— Як ти себе почуваєш? — запитала Еліс, помітивши, що Кейт виглядає трохи задумливою.

— Все нормально, — відповіла Кейт, намагаючись посміхнутися. — Просто трохи сумно, що все закінчилося.

— Я розумію, — сказала Еліс, притягуючи до себе Кейт. — Але все ще попереду. Можливо, ти не знаєш, що на тебе чекає. А може, саме це робить все цікавішим.

Рон увімкнув двигун, і машина повільно покотилася дорогою. Кейт відчула, як поїздка приносить їй деяке заспокоєння. Вона дивилася у вікно, спостерігаючи, як змінюються пейзажі, і намагалась розібратися в своїх думках. Що ж чекає її попереду?

Тиждень у тітки Еліс пройшов спокійно, але з певною кількістю святкових турбот. Після кількох годин дороги, вони нарешті приїхали до будинку родини Еліс, що стояв у мальовничому містечку. Біла снігова ковдра покривала землю, а ялинки біля будинку були прикрашені яскравими вогниками, створюючи атмосферу затишку та святковості.

Будинок тітки Еліс був великий і теплий, з каміном, де палахкотіло вогнище, а запах свіжоспечених пряників та ялинкових свічок заповнював кожну кімнату. Вітальня була прикрашена великим різдвяним деревом, яке сяяло різноманітними кульками та гірляндами. Всі родичі були в передсвятковому настрої, і це додавало дому атмосфери веселощів та гармонії.

Протягом цього тижня Кейт намагалася заспокоїти свої емоції, не даючи думкам про Олівера повністю захопити її. Вона допомагала Еліс та її родині з приготуваннями до свят — разом готували різдвяні страви, прикрашали кімнати та пакували подарунки.

Увечері, коли вся родина збиралася разом, атмосфера була неймовірно затишною. Вони сиділи біля каміна, пили гарячий шоколад, сміялися та ділилися історіями з минулих років. Кейт намагалася повністю зануритися в цю атмосферу, хоч у глибині душі її все ще тривожили питання, що стосувалися Олівера. Вона навіть почала писати йому кілька повідомлень, але щоразу відкладала їх, намагаючись не бути занадто настирною.

Наближався святвечір, і вся родина почала готуватися до головної різдвяної вечері. Це був момент, коли всі збиралися разом за великим столом. У центрі столу стояла запечена індичка, а навколо неї розташовувалися різноманітні гарніри, салати та традиційні святкові страви. Головним моментом вечора було обмін подарунками — кожен член родини підготував сюрприз для інших.

Кейт відчула себе затишно серед цієї теплих родинних традицій, хоча й не могла повністю розслабитись. Вона не могла позбутися відчуття, що частина її серця залишилася десь там, на горах, з Олівером. Але, попри це, вона насолоджувалася святом і людьми, що були поруч, і хоч як важко їй було, вона вирішила дозволити собі бути щасливою в цей момент.

У ніч перед Різдвом вони знову сиділи біля каміна, обмінюючись історіями, коли годинник наближався до півночі. Олівер все ще не писав, але Кейт зрозуміла, що іноді важливо просто бути тут, у цьому моменті, з тими, хто тебе підтримує. І хоч це було важко, вона намагалася прийняти ситуацію, не накручуючи себе більше, ніж це потрібно.

Три тижні пройшли, і Кейт все ще не отримала жодного повідомлення від Олівера. Це було важко сприйняти, але з кожним новим днем вона починала більш-менш звикати до цієї думки. Вона вирішила, що більше не буде писати йому, і покладеться на те, що він сам візьме ініціативу, якщо його це цікавить. Але час минав, і нічого не змінювалося.

Кейт почала відчувати, як її серце поступово відпускає його, хоч і з сумом. Дні летіли швидко, і хоча думки про Олівера з’являлися іноді, вона намагалася не дозволяти їм опановувати її повністю. У коледжі навчання відволікало її увагу: завдання, лекції, семінари — усе це не давало багато часу для зайвих роздумів.