Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Дилема

— Еліс, я піду, — тихо сказала вона, нахиляючись до подруги.

— Уже? Але ж ми щойно почали розважатися! — здивувалася Еліс.

— Я просто втомилася… Завтра побачимося, — злегка посміхнулася Кейт і швидко попрямувала до виходу.

Повернувшись додому, Кейт почувалася пригніченою. У кімнаті панувала тиша, і це тільки посилювало її самотність.

Вона сіла на ліжко, дивлячись на телефон. Жодного повідомлення від Олівера. Жодного дзвінка.

— Чому я знову це зробила? — прошепотіла вона, розчаровано зітхнувши.

Вона картала себе за те, що дозволила своїм фантазіям опанувати її реальність. Кейт знала, що не варто було будувати ілюзії. Але десь глибоко всередині вона все ще трималася за надію, що їхня історія може мати продовження.

Відчуваючи, що думки її виснажують, Кейт вирішила прийняти душ, щоб хоч трохи розслабитися. Гаряча вода допомогла зняти напругу, але не змогла заспокоїти її розум.

Повернувшись у ліжко, вона вкотре перевірила телефон. Нічого.

— Все, перестань, — сказала вона собі вголос, відкладаючи телефон на тумбочку.

Кейт лежала під ковдрою, намагаючись заснути. Але цієї ночі їй вперше наснився Олівер.

Її  сон був наповнений пристрастю й ніжністю водночас. Вона бачила його так близько — його очі, що дивилися на неї з теплом, його руки, що ніжно торкалися її шкіри, його шепіт біля самого вуха…

Кейт прокинулася різко, вдихнувши повітря, ніби тільки що виринула з-під води. Її серце билося так сильно, що вона відчула кожен удар у грудях.

— Що за... — прошепотіла вона, притиснувши руки до обличчя.

Відчуття від сну було настільки реальним, що Кейт ще довго лежала, дивлячись у темряву. Її тіло все ще пам’ятало кожен дотик зі сну, а розум відмовлявся повірити, що це було лише фантазією.

Цієї ночі вона зрозуміла одне: її почуття до Олівера — це вже більше, ніж проста симпатія.

Зранку Кейт почувалася абсолютно розбитою. Сон був неспокійним, а спогади про той дивний, яскравий сон про Олівера тільки додавали їй тривоги.

Прокинувшись дуже рано, Кейт швидко поснідала на самоті. Кухня була тихою, всі ще спали після бурхливого вечора в барі. Вона думала про те, що сьогодні могла б знову піти туди… але відразу відкинула цю ідею.

"Ні, вистачить. Я не піду в бар і не буду думати про нього. Це просто марно", — твердо вирішила вона, знову переконуючи себе, що потрібно відпустити ці думки.

Після сніданку Кейт перевірила телефон. Вона вже навіть не сподівалася побачити там щось нове, але все одно не могла втриматися.

Жодного повідомлення.

Це  викликало в неї розчарування та легкий біль десь у грудях.

"Чого я взагалі чекала? Він нічого мені не обіцяв..."

Кейт зітхнула й попрямувала до своєї кімнати.

Вона сіла на ліжко, взяла до рук книгу, яку планувала почитати, але слова наче розпливалися перед її очима. Думки про Олівера вперто не давали їй спокою.

Та найгіршим було не це.

Завтра — останній день їхньої подорожі. Завтра вони мали повернутися додому.

І ця думка особливо засмучувала Кейт.

"Коли я повернуся додому, шанси побачити його знову будуть нульовими", — подумала вона, злегка стискаючи пальцями книгу.

Це розуміння було важким. Їй не хотілося визнавати, що ця історія може закінчитися ще до того, як почалася.

"Можливо, це все дійсно було лише в моїй голові…" — з гіркотою подумала Кейт.

Сівши біля вікна, вона втупила погляд у засніжені гори. За вікном світ здавався спокійним і безтурботним, але всередині Кейт вирували емоції.

Вона намагалася знайти спокій у книзі, у видах за вікном, але всі її думки зводилися до одного: "Чому я дозволила собі закохатися в нього?"

Кейт сиділа біля вікна, книга лежала на її колінах, але вона майже не читала. Рядки розмивалися перед очима, сюжет губився, і кожна її думка так чи інакше поверталася до Олівера.

Час тягнувся повільно. За вікном сутеніло, і в будинку стало тихо — всі, здавалося, або спали після активного дня, або десь розважалися.

Кейт знову поглянула на телефон. Порожній екран здавався їй ще одним підтвердженням того, що Олівер забув про неї.

"Все. Досить чекати. Він не напише", — сказала собі Кейт, відклавши телефон убік.

Але саме в цей момент на екрані спалахнуло повідомлення.

Кейт здригнулася від несподіванки й швидко взяла телефон до рук.

Це був Олівер.

"Вибач. Виникли термінові справи. Мені потрібно було поїхати в Норберт. Ще раз вибач."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍