Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

"Його немає…"

Ця думка відразу опустила її настрій до нуля. Всі весело зайняли столик, а Кейт залишилася стояти біля входу, дивлячись на порожнє місце за барною стійкою, де вона сподівалася побачити його.

— Кейт, ти йдеш? — покликала її Еліс.

— Так, іду, — зітхнула Кейт, сіла за стіл і спробувала зробити вигляд, що все гаразд. Але всередині вона відчувала лише розчарування.

"А може, він просто запізнюється?" — подумала вона, тримаючись за слабку надію.

У барі панувала атмосфера безтурботної веселощів. Друзі пили пиво, грали в більярд і хором підспівували старим рок-хітам, які грали з динаміків. Сміх і гучні розмови лунали з кожного кутка. Але Кейт була зовсім не в настрої веселитися.

Вона сиділа за столом, удаючи, що слухає розмови, проте її погляд постійно повертався до барної стійки. Вона чекала. Щосекунди здавалося, що ось-ось з’явиться Олівер — його фігура виникне в дверях, і він пройде до бару, усміхаючись, як завжди.

Проте годинник на стіні невпинно рухався вперед, а Олівер так і не з’являвся.

Кейт кілька разів брала телефон у руки, збираючись написати йому повідомлення. Але кожного разу зупиняла себе.

"Не можна бути нав'язливою. Якщо він хоче мене побачити — прийде сам", — переконувала вона себе.

Минуло дві години. Веселощі друзів тільки набирали обертів, але Кейт відчувала, що більше не може сидіти в барі. Розчарування охопило її все сильніше. Вона зрозуміла, що Олівер не прийде.