Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

— Ти мудріша, ніж здаєшся, знаєш?

— Звичайно, — пожартувала Еліс, встаючи з-за столу. — А тепер випий каву і подумай, що робитимеш далі.

Кейт, усміхаючись, взяла чашку в руки.

— Дякую, Еліс.

— Завжди до твоїх послуг. І, Кейт…

— Так?

— Якщо він запросить тебе знову — не вагайся. Живи цим моментом.

Кейт посміхнулася Еліс у відповідь, допила каву й тихо попрямувала в свою кімнату. Зайшовши всередину, вона зачинила двері й опустилася на ліжко.

Кілька хвилин вона просто сиділа, обхопивши коліна руками, а її думки віднеслися в минуле. Спогади про Йена з’явилися несподівано.

Поруч із ним вона завжди відчувала напруження. Кожне слово, кожен жест здавалися їй ретельно обдуманими. Вона боялася сказати щось зайве чи зробити щось не так. В його присутності її охоплювало хвилювання, що межувало з тривогою. Їй здавалося, що вона завжди має відповідати якимось очікуванням, і це виснажувало.

Але з Олівером все було інакше.

Кейт усміхнулася сама собі, пригадавши, як сміялася з ним у машині, як легко вони розмовляли, ніби знали одне одного все життя. Поруч із ним вона не думала про те, що варто казати чи робити. Вона була собою — природною, щирою, без фальшу чи масок.

Вона могла сказати щось несподіване чи навіть дурне, і Олівер просто посміхався у відповідь. Поруч із ним не було страху. Тільки спокій і… щастя.

"З ним я відчуваю себе справжньою", — подумала Кейт і вперше за довгий час дозволила собі повірити, що це може бути початком чогось особливого.

Її серце билося частіше, але вже не від страху, а від тепла, яке дарувала сама думка про Олівера.

Єдине, що засмучувало Кейт, — це думка про те, що через кілька днів їй доведеться поїхати звідси. Усе, що відбувалося останнім часом, здавалося їй казкою, яка незабаром закінчиться.

День промайнув швидко. Інші вирішили провести його на лижах, і з самого ранку всі активно збирали спорядження та обговорювали маршрути.

— Ти з нами, Кейт? — запитала Еліс, одягаючи теплу куртку.

Кейт похитала головою.

— Ні, я залишуся. Щось зовсім не маю настрою для лиж.

— Гаразд, але ввечері ми всі зустрічаємося в барі! — підморгнула Еліс і поспішила за іншими.

Кейт залишилася вдома одна. Вона задумливо дивилася у вікно, спостерігаючи за засніженими горами. Її думки знову повернулися до Олівера. Їй так хотілося його побачити, поговорити, навіть просто побути поруч. Але вона боялася виглядати нав’язливою.

"Якщо я одразу піду в бар і знову його зустріну, це виглядатиме дивно… Він подумає, що я за ним бігаю", — подумала вона, трохи засмутившись.

Зрештою, Кейт вирішила не поспішати.

— Я краще трохи посплю вдень, а ввечері піду в бар, — сказала вона сама собі, наче намагаючись переконати.

Лігши на ліжко, вона спробувала заснути, але думки про Олівера ніяк не відпускали її. Їй хотілося вірити, що він також думає про неї в цей момент.

Перед тим як заплющити очі, Кейт посміхнулася.

"Побачимося ввечері", — подумала вона, вже уявляючи його усмішку, коли вони знову зустрінуться в барі.

Кейт навіть не чула, як всі повернулися додому після лижної прогулянки. Вона прокинулася тільки від стукоту в двері.

— Кейт! — голосно покликала Еліс за дверима.

Кейт сонно потягнулася, скинула з себе ковдру й відкрила двері.

— Що таке?

Еліс широко усміхнулася, увійшла до кімнати й одразу ж почала ритися в шафі Кейт.

— Сьогодні ввечері всі йдуть у бар. Тобі теж варто швидше збиратися!

— У бар? — перепитала Кейт, протираючи очі.

— Саме так. — Еліс витягнула зі шафи темну сукню й оцінила її поглядом. — Одягни це. І не вигадуй ніяких відмовок!

Кейт кивнула, намагаючись приховати хвилювання, яке охопило її при думці, що сьогодні ввечері вона знову може побачити Олівера.

Дорогою до бару Кейт майже не брала участі в розмовах. Її думки були зайняті тільки одним — чи буде там Олівер? Вона уявляла їхню зустріч: як він підійде до неї, усміхнеться тією своєю теплою усмішкою, і як їй знову стане легко та спокійно поруч із ним.

— Ти сьогодні якась мовчазна, — зауважила Еліс, злегка штовхнувши її ліктем.

— Просто задумалась, — невпевнено відповіла Кейт, намагаючись посміхнутися.

Коли вони нарешті переступили поріг бару, Кейт швидко обвела поглядом залу в пошуках знайомого обличчя. Її серце стиснулося, коли вона зрозуміла, що Олівера немає.