Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Еліс примружила очі, уважно спостерігаючи за сестрою.

— Здається, я бачу більше, ніж ти говориш

Кейт збентежено відвела погляд і взяла чашку з полиці, щоб налити собі кави.

— Ми просто друзі, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено.

Еліс підняла брову і злегка посміхнулася.

— Просто друзі, кажеш? — вона зробила ковток кави, не зводячи погляду з Кейт. — Звісно, друзі… І по-дружньому ти ночуєш у нього вже кілька днів підряд?

Кейт ледь не впустила ложку, яку тримала в руках.

— Це зовсім не те, про що ти думаєш, — швидко відповіла вона, відчуваючи, як її щоки починають палати.

Еліс нахилилася вперед, спираючись ліктем на стіл.

— Та невже? То поясни, що це за така дружба? Бо з боку виглядає інакше.

Кейт нервово заправила пасмо волосся за вухо і, не знаючи, що відповісти, лише зітхнула.

— Ми просто… добре проводимо час разом, — пробурмотіла вона.

Еліс засміялася тихим, але трохи хитрим сміхом.

— Ну-ну, Кейт. Я бачу, як ти світишся, коли говориш про нього. Знаєш, я ж тебе давно знаю. І точно бачу, що це не просто дружба.

Кейт не витримала і, прикриваючи обличчя руками, тихо простогнала:

— Боже, Еліс, припини!

Еліс з усмішкою зробила ще ковток кави.

— Знаєш, мені здається, ти просто боїшся зізнатися собі. Але якщо він такий хороший, як ти кажеш… чого ти боїшся?

Кейт зітхнула й тихо промовила:

— Я боюся, що Олівер не відчуває до мене взаємності.

Еліс відставила чашку на стіл і уважно поглянула на подругу. Її обличчя стало серйозним, але в очах було тепло й підтримка.

— Ти це серйозно? — м'яко запитала вона.

Кейт кивнула, дивлячись у свою чашку, ніби там могла знайти відповіді на всі питання.

— А що, якщо для нього це просто дружба? А я тут сиджу і закохуюсь... — голос її затремтів.

Еліс підійшла ближче й поклала руку на плече Кейт.

— Послухай, Кейт, — сказала вона лагідно, — ти ж бачиш, як він до тебе ставиться. Олівер не з тих, хто проводить час із кимось, якщо йому це не цікаво. А вже тим більше, не запрошував би тебе до себе ночувати кілька днів підряд просто заради дружби.

Кейт скептично посміхнулася.

— Можливо, він просто чемний і вихований…

Еліс засміялася.

— Чемний? Так, можливо. Але не настільки. — Вона сіла навпроти Кейт і додала: — Я ж бачила, як він на тебе дивиться. У нього в очах щось є… щось більше, ніж просто дружня симпатія.

Кейт не могла не помітити надію, що з'явилася в її серці після цих слів.

— Ти справді так думаєш?

Еліс кивнула.

— Я впевнена в цьому. Але знаєш, що найголовніше?

— Що? — Кейт з цікавістю підняла очі.

— Ти повинна бути чесною з собою. Якщо ти боїшся невзаємності — скажи йому про свої почуття. Або хоча б дай йому зрозуміти, що він тобі не байдужий. Життя занадто коротке для того, щоб боятися кохати.

Кейт задумалася, і в її очах з'явився рішучий блиск.

— Мабуть, ти права…

Еліс злегка посміхнулася й додала:

— Знаєш, навіть якщо у вас нічого не вийде… просто насолоджуйся моментом.

Кейт здивовано підняла на неї погляд.

— Насолоджуватися моментом?

— Так, — впевнено кивнула Еліс. — Ти надто багато думаєш про те, що може піти не так. Але ти вже зараз щаслива поруч із ним, правда ж?

Кейт кивнула повільно, немов не зовсім усвідомлюючи, що погоджується.

— Отож, — продовжила Еліс. — Іноді варто просто дозволити собі жити тут і зараз. Перестань боятися майбутнього, бо воно ще не настало. Замість цього запитай себе: "Чи щаслива я в цю хвилину?"

Кейт задумалася над цими словами. Вона дійсно відчувала себе щасливою кожного разу, коли була з Олівером. Від його посмішки, голосу, навіть від того, як він відкривав їй двері, її серце билося швидше.

— Ти маєш рацію… — тихо промовила Кейт.

Еліс підморгнула.

— Звісно, маю! Просто дозволь собі бути щасливою. А якщо щось піде не так — ну і нехай. Принаймні ти знатимеш, що не змарнувала жодної миті.

Кейт розсміялася.