Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Кейт швидко піднялася з ліжка, поглянула на годинник і зрозуміла, що часу обмаль. Вона зібралася, схопивши свою куртку та перевіривши, чи все в порядку з її зовнішнім виглядом, хоча це і не мало великого значення — все, що їй було важливо, це швидко підготуватися до зустрічі.

Час тягнувся вічно, і хоча вона намагалася не занадто переживати, в її серці було відчуття легкого хвилювання. Кейт не знала, чого очікувати від цієї зустрічі, але не могла відмовитись від бажання побачити Олівера і дізнатися, що він має на увазі під своїм раптовим приїздом.

Вона зібралася і поспішила до дверей, намагаючись контролювати свої емоції. 40 хвилин — це не так багато часу, але в цей момент кожна секунда здавалася нескінченною.

Кейт стояла біля дверей, нервово поглядаючи на годинник. Кожна хвилина тяглася довше, ніж здавалося б. Коли нарешті вона почула стук у двері, її серце зробило стрибок. Вона глибоко вдихнула і підійшла до дверей, відкриваючи їх.

Перед нею стояв Олівер. Він виглядав так само, як і тоді, коли вони востаннє бачилися: впевнений, злегка неохайно, але все ж привабливий. В його очах було щось знайоме, але й невизначене, ніби він сам шукав правильні слова, щоб пояснити, чому з'явився так несподівано.

-Привіт, — сказав він з легкою усмішкою, яка трохи заспокоїла Кейт, але водночас розпалювала ще більше її тривогу. - Радий тебе бачити.

Кейт почувалася трохи розгублено, намагаючись знайти слова. Вона була схвильована, але й не хотіла здаватися надто емоційною. Вона злегка кивнула і відповіла:

Привіт... Я навіть не очікувала, що ти напишеш, — сказала вона, намагаючись звучати спокійно.

Олівер помітно знизав плечима, трохи посміхнувся.

 Я просто проїжджав через твоє місто і подумав, чому б не зустрітися?

Його слова прозвучали просто, майже буденно, але Кейт не могла не відчути, що за ними ховається дещо більше. Вона не знала, чи це просто спонтанна зустріч, чи Олівер дійсно намагається повернути щось, що вони втратили. Але вона вирішила не задавати зайвих питань і просто віддатися моменту.

Я не проти, — злегка посміхнулася вона, навіть не усвідомлюючи, як легко це їй вдається, коли він поруч.

Вони йшли по вулиці, і Кейт відчула, як її кроки стають легшими. Вулиця була знайома і затишна, обрамлена старими будівлями з вигадливими фасадами, що виглядали так, ніби час тут рухався повільніше. Олівер йшов поряд, час від часу кидаючи на неї погляд, і Кейт відчувала, як між ними знову починає відновлюватись зв'язок. Вона не могла не помітити, як самі вулиці, ті самі знайомі тротуари і запахи, змінювались для неї — вони вже не були такими, як раніше, коли все здавалось напруженим і неясним.

Коли вони підходили до кафе, Олівер запитав:

— Ти часто тут буваєш? Це твоє улюблене кафе?

Кейт трохи замислилась і відповіла:

— Так, це моє улюблене місце. Я часто сюди приходжу, коли хочу просто посидіти і подумати.

Це кафе було маленьким, студентським, в стилі 80-х. Важкі червоні гарди на вікнах, старі дерев'яні столи і крісла, що стояли у розкиданому порядку, створювали атмосферу ностальгії. Стінки прикрашали старі постери з фільмами, що вже стали класикою, а в кутку стояв великий вініловий програвач, який час від часу запускав старі хіти. Легке м'яке освітлення, що лилося з жовтих ламп, доповнювало атмосферу затишку, неначе кожен куточок цього місця був створений для тих, хто прагнув забутися в спогадах або втекти від буденності.

Але для Кейт це кафе мало особливу історію. Раніше вона часто приходила сюди не стільки через атмосферу, скільки через Йена. Це кафе було його улюбленим місцем, і вона приходила сюди в надії випадково зустріти його. Вона пам'ятала, як багато годин провела тут, сидячи за столиком, що стояв поруч з вікном, і мріючи про те, щоб він увійшов і побачив її. Але ті зустрічі так і не відбулися. Кейт відчула незручність, коли вони сіли за столик біля вікна — це саме те місце, де колись вона завжди чекала його, намагаючись не виглядати занадто очевидною.

Кейт поглянула на Олівера, як він весело сміявся, і раптом в її голові промайнуло питання: Чи знає він, що колись Йен мені подобався? Вона на мить зупинилася, прислухаючись до своїх думок. Як би Олівер реагував, якби дізнався про це? Він виглядав спокійним і впевненим, але жодного разу не питав про її минуле. І Кейт розуміла, що, можливо, це питання взагалі не має значення для нього. Її зв'язок з Йеном був давно завершений, а сам Йен давно став частиною її минулого.

Тут їй стало смішно. Вона усміхнулася сама до себе, думаючи, як все це виглядає зараз. Як багато часу і сил вона витратила на переживання з приводу Йена, в той час як життя продовжувалося, а вона, здається, знову відкривала щось нове для себе. Тепер, коли вона сиділа поруч з Олівером, думка про Йена виглядала такою далекою і навіть трохи комічною. Вона зрозуміла, що більше не хоче залишати це у своїй свідомості — це був лише один з етапів, через які вона пройшла, і зараз її життя мало зовсім інший напрямок.

Олівер помітив її усмішку і подивився на неї з цікавістю.