Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

— Що, смієшся з чогось? — запитав він.

Кейт відповіла, почувши себе легкою і безтурботною:

— Та ні, просто згадала одну дрібничку з минулого. Смішно, як іноді ми тримаємось за те, що вже давно втратило сенс.

Олівер кивнув, не запитуючи більше, і Кейт відчула, як її серце трохи розслабляється. Минуле відходило, і це було правильно.

 

Як ти? — запитав він, поглядаючи на неї злегка збентежено, ніби намагався перевірити, чи не змінилося щось у її ставленні до нього.

Кейт на мить замислилась, а потім відповіла:

Все нормально. Навчання займає багато часу, але це навіть добре. Як ти? — вона намагалася бути спокійною, не проявляючи зайвого хвилювання. Я... непогано, — Олівер посміхнувся, трохи знизав плечима. Був зайнятий деякими справами.

Кейт кивнула, намагаючись відчути, чи є щось більше в його словах. Її цікавило, чому він зараз з'явився, після стількох тижнів мовчання. Вона не могла не запитати:

Чому зараз? — її голос був спокійний, але очі видавали її сумніви, - ти не писав мені... довго.

Олівер трохи зам'явся, наче вибирав слова. Він подивився на неї, його погляд став більш серйозним.

Не хотів турбувати, — він відповів чесно, але... я подумав, що може, ми могли б хоча б на каву зустрітися. Я зрозумів, що ти для мене важлива.

Кейт відчула, як її серце трохи прискорилося. Вона не знала, що саме мається на увазі під його словами, але це не залишало її байдужою.

Важлива?— перепитала вона, не приховуючи своє здивування, -ти не писав мені і не зв'язувався... я навіть не знала, що ти взагалі хочеш спілкуватися.

Олівер ніби зітхнув і подивився вниз, його руки перехрестилися на столі.

Я був... зайнятий …потрібно було вирішити певні сімейні проблеми, — сказав він тихо, - але потім зрозумів, що не можу просто так залишити все, як є. Я хочу бути чесним. Мені дуже важливо, щоб ми могли поговорити.

Кейт відчула, як в її серці знову спалахнули емоції, яких вона вже давно намагалася позбутися. Вона могла відчувати, як намагається тримати дистанцію, але це було важко. Вона знову запитала:

Про що ти хочеш поговорити? Що змінилося?

Олівер знову подивився їй в очі, і в його погляді було щось серйозне.  -Я не хочу, щоб ти думала, що я просто зник і не думав про тебе. Я хочу бути в твоєму житті, якщо ти даси мені шанс.

Ці слова пробили Кейт до глибини душі. Вона була здивована і водночас спантеличена. Вона не знала, що відповісти, але внутрішній голос підказував їй, що це ще не кінець.

Олівер подивився на Кейт з трохи сумним виразом обличчя, намагаючись знайти правильні слова.

-Я не готовий до серйозних стосунків, але мені важливо бути з тобою. Хочу, щоб ми могли спробувати, без якихось великих зобов'язань, просто бути разом, без тиску. Але я також не можу залишити свою роботу і мій дім — це частина мене, і я не можу змінити цього зараз.

Кейт почула його слова, і серце її тягнулося до нього, але водночас вона відчула глибоке розчарування. Вона думала, що Олівер хоче більше, але його слова змусили її усвідомити, що їхні погляди на стосунки сильно відрізняються.

Вона сиділа мовчки кілька секунд, намагаючись зібрати свої думки. І хоча вона розуміла, що це не те, що вона хотіла, вона не могла мовчати. Вона знала, що має бути чесною з ним, навіть якщо це боляче.

Я закохана в тебе, — сказала вона тихо, але чітко. Але я не готова до стосунків, які не мають майбутнього. Я не можу бути з кимось, хто не готовий розділити це зі мною, і не готовий дати нам шанс на щось більше."

Ці слова важко даються, але вона відчула полегшення, коли їх сказала. Вона більше не могла заплющувати очі на реальність, не могла приховувати те, що відчувала.

Олівер мовчав на мить, ніби розмірковуючи над її словами. Потім він тихо відповів: — Я розумію. Я поважаю твій вибір.

І хоча він сказав це спокійно, Кейт помітила, як його погляд потьмянів. Вона бачила, як він намагається приховати біль за маскою розуміння, але це лише змушувало її відчувати ще більшу провину. Олівер додав: — Якщо хочеш, я можу провести тебе додому.

Кейт відчула, як її серце стискається. Слова застрягли в горлі, і вона ледве стримувала сльози. Вона хотіла щось сказати — можливо, вибачитись, можливо, пояснити, але замість цього просто піднялася з місця. Не кажучи більше ані слова, вона пішла. Її кроки були швидкими та безладними, наче вона намагалася втекти від власних думок.

Вона йшла вулицею, і холодний вітер пронизував її тіло, змушуючи здригатися. Кейт не оберталася. Вона знала, що якщо погляне назад, побачить Олівера, який досі стоїть там, і це зламає її остаточно. Вона вже чула його голос у своїй голові: "Чому ти так робиш? Чому ти тікаєш від мене?"