Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

звичай не вірити за чутками ніяким невиліковностям, і ніколи не назву я ніяку хворобу невиліковною до тих пір, поки не общупаю її моєю власною рукою. Отже, розгляньте ж знову, заради мене, все місто. Опишіть все і всіх, не звільняючи нікого від трьох неминучих питань: у чому полягає його посада, скільки на ній можна зробити добра і скільки зла. Зробіть як старанна учениця: виготуйте для цього зошит і не забувайте бути у ваших поясненнях мені якомога ґрунтовнішою, не забувайте, що я нерозумний, справді нерозумний, до тих пір, поки не введуть мене у найбільш докладне знання. Краще уявляйте, що перед вами стоїть дитина чи такий невіглас, котрому до останньої дрібнички потрібно все розтлумачувати; тоді тільки лист ваш буде таким, як слід. Я не знаю, чому ви мене вважаєте якимось всезнайком. Що мені випало вам дещо провістити і провіщене збулося, — це сталося єдине від того, що ви мене ввели у тодішній стан душі вашої. Велике діло так угадати! Варто тільки пильніше вдивитися у сучасне, майбутнє раптом виступить само собою. Дурень той, хто думає про майбутнє опріч сучасного. Він або збреше, або скаже загадку. Я вас, між іншим, ще покартаю за ті ваші рядки, котрі тут виставлю вам на очі: «Сумно й навіть гірко бачити зблизька стан Росії, але, однак, не слід про це говорити. Ми повинні з надією і світлим поглядом дивитися у майбутнє, що в руках милосердного Бога». В руках милосердного Бога все: і сучасне, і минуле, і майбутнє. Від того і вся біда наша, що ми не дивимось у сучасне, а дивимось у майбутнє. Від того і біда вся, що як тільки, вгледівшись у сучасне, помітимо ми, що дещо в ньому гірке та сумне, інше просто гидке або ж робиться не так, як би нам хотілось, ми махнемо на все рукою й нумо витріщати очі в майбутнє. Від того Бог і ума нам не дає; від того й майбутнє висить у нас усіх ніби на повітрі: чують декотрі, що воно гарне, дякуючи декотрим передовим людям, котрі теж почули його чуттям і ще не перевірили законним арифметичним висновком; але як досягти до цього майбутнього, ніхто не знає. Воно ніби кислий виноград. Дрібничку призабули! Призабули всі, що шляхи й дороги до цього світлого майбуття заховані саме в цьому темному і заплутаному сучасному, якого ніхто не хоче знати: кожен вважає його низьким і не достойним своєї уваги і навіть сердиться, коли виставляють його на вид усім. Введіть же хоч мене у знання сучасного. Не бентежтесь мерзотностями і подавайте мені всяку мерзотність! Для мене мерзотності не дивина: я сам доволі мерзотний. Поки я ще мало входив у мерзотності, мене всяка мерзотність бентежила, я багато через що зневірився, і мені ставало страшно за Росію; з тих же пір, як став я більше вдивлятися в мерзотності, я просвітлів духом; переді мною стали з’являтися виходи, засоби й путі, і я відчув ще більше благоговіння перед Провидінням. І тепер більш за все дякую Бога за те, що сподобив Він мене, хоч почасти, спізнати мерзотності як мої власні, так і бідних моїх побратимів. І якщо є в мені яка-небудь крапля ума, властивого не всім людям, так і те від того, що вдивлявся я більше в ці мерзотності. І якщо мені поталанило надати допомогу душевну декотрим близьким моєму серцю, а в тому числі й вам, так це від того, що вдивлявся я більше в ці мерзотності. І якщо я набув нарешті любов до людей не мрійливу, але сутнісну, то це все ж нарешті від того ж самого, що вдивлявся я більше в усякі мерзотності. Не лякайтесь же і ви мерзотностей і особливо не відвертайтесь від тих людей, котрі вам здаються чомусь мерзенними. Запевняю вас, що прийде час, коли багато у нас на Русі з чистеньких гірко заплачуть, закривши руками лице своє, саме від того, що вважали себе надто чистими, що хвалилися чистотою своєю і всякими піднесеними стремліннями кудись, вважаючи себе через це кращими за інших. Пам’ятайте ж усе це і, помолившись, беріться знову за свої діла бадьоріше і свіжіше, ніж будь-коли раніше. Перечитайте разів п’ять, шість мого листа, саме через те, що в ньому все розкидане і немає строгого логічного порядку, чого, втім, виною ви самі. Треба, щоб сутність листа залишилась вся у вас, питання мої зробились би вашими питаннями і бажання моє — вашим бажанням, щоб всяке слово і буква переслідували б вас і мучили до тих пір, поки не виконаєте мого прохання таким саме чином, як я хочу.

1846

XXII

Російський поміщик

(Лист до Б.Н. Б…..го)[88]

Головне те, що ти вже приїхав у село і поклав собі неодмінно бути поміщиком; інше все прийде само собою. Не бентежся думками, ніби колишні зв’язки, що зв’язували поміщика із селянами, щезнули навіки. Що вони щезнули, це правда; що винуваті в тому самі поміщики, це також правда; але щоб назавжди чи навіки вони щезнули, — плюнь ти на отакі слова: сказати їх може тільки той, хто далі свого носа нічого не бачить. Чи російську людину, котра так уміє бути вдячною за всяке добро, якому її не навчиш, чи російську людину трудно прив’язати до себе? Так можна прив’язати, що після будеш думати тільки про те, як би її відв’язати від себе. Якщо тільки зробиш у точності все те, що тепер тобі скажу, то до кінця ж року побачиш, що я правий. Візьмися за діло поміщика, як слід за нього взятися в справжньому і законному смислі. Збери перш за все мужиків і поясни їм, що таке ти і що таке вони. Що поміщик ти над ними не тому, що тобі так хотілось повелівати й бути поміщиком, а тому, що ти вже є поміщик, що ти народився поміщиком, що спитає з тебе Бог, якби ти проміняв це звання на інше, тому що кожен повинен служити Богу на своєму місці, а не на чужому, так само як і вони теж, народившись під владою, повинні коритися тій самій владі, під якою народились, тому що немає влади, котра б не була від Бога[89]. І покажи це їм тут же в Євангелії, щоб вони все це бачили до єдиного. Потім скажи їм, що змушуєш їх трудитися