все-таки більше чи менше відчуває, що йому слід бути за всіх смиреннішим і за всіх нижчим; до того уже у самому служінні, яке він щоденно відправляє, він чує собі нагадування, словом, він ближче за всіх нас до вороття на путь свою, а повернувшись на неї сам, може повернути і всіх нас. І тому, хоч би ви зустріли з них зовсім неспроможного, не гордуйте, але поговоріть з ним гарненько. Розпитайте у кожного, що таке його парафія, щоб він дав вам повне поняття, які у нього в парафії люди і як він сам розуміє й знає їх. Не забудьте, що я до сих пір не знаю, що таке у вашому місті міщанство і купецтво; що вони також починають модничати й палити цигарки, це діло повсюдне; мені треба взяти з середовища їхнього живцем котрого-не-будь, щоб я бачив його з ніг до голови в усіх подробицях. Отже, дізнайтесь про них про всіх у подробицях. Одну сторону цього діла ви дізнаєтесь від священиків, другу — від поліцмейстера, якщо потрудитесь з ним гарненько розбалакатись про цей предмет, третю сторону дізнаєтесь від них самих, якщо не погидуєте розбалакатися з котрим-небудь із них, хоч би при виході з церкви у недільний день. Всі забрані свідчення послужать тому, що окреслять перед вами взірцевий образ міщанина й купця, чим він має бути насправді; у потворі ви відчуєте ідеал того, чого карикатурою стала потвора. Якщо ж ви це відчуєте, тоді призивайте священиків і розмовляйте з ними: ви їм скажете саме те, що їм потрібно: саму сутність всякого звання, тобто те, чим має бути воно у нас, і карикатуру на це звання, тобто чим воно стало внаслідок зловживання нашого. Більше не додавайте нічого. Він буде сам наведений на ум, коли тільки стане виправляти своє власне життя. Священикам нашим особливо потрібна бесіда з такими вже готовими людьми, котрі вміли б у небагатьох, але яскравих і влучних рисах окреслити їм межі й обов’язки всякого звання і посади. Часто, єдино через це, якийсь із них не знає, як йому бути з парафіянами та слухачами, висловлюється загалом, ніяким боком не звертаючись безпосередньо до предмета. Увійдіть також у його власний стан, допоможіть його дружині й дітям, якщо парафія у нього бідна. Хто грубіший та завзятіший, пригрозіть тому архіреєм; але взагалі намагайтесь краще діяти морально. Нагадуйте їм, що обов’язок їхній надто страшний, що відповідь вони даватимуть більшу, ніж хто-небудь з людей всякого іншого звання, що тепер і синод, і сам государ звертають особливу увагу на життя священика, що всім готується перебирання, тому що не тільки вищий уряд, але навіть всі до одного в державі приватні люди починають помічати, що причина зла всього є та, що священики стали недбало виконувати свої обов’язки… Об’являйте їм частіше ті страшні істини, від яких мимоволі здригнеться їхня душа. Словом, не нехтуйте ніяк міськими священиками. З допомогою їхньою губернаторша може справити багато морального впливу на купецтво, міщанство і всякий простий стан, що живе у місті, так багато впливу, як навіть ви уявити тепер собі не можете. Я назву вам тільки небагато з того, що вона може зробити, і вкажу на засоби, як вона може це зробити: по-перше… але я згадав, що я зовсім не маю ніякого поняття про те, якого роду у вашому місті міщанство й купецтво: слова мої можуть бути не зовсім доречними, краще не вимовляти їх зовсім; скажу вам тільки те, що ви здивуєтесь потім, коли побачите, скільки на цьому поприщі очікує на вас таких подвигів, від яких у кілька разів більше користі, ніж від притулків і всяких доброчинних закладів, які не тільки не потребують ніяких пожертв і трудів, а й перетворяться на задоволення, відпочинок і розважання духу.
Намагайтесь усіх обраних і кращих у місті сподвигнути також до діяльності громадської: всякий з них може зробити багато майже подібного вам. їх можна сподвигнути. Якщо ви мені дасте тільки повне поняття про їхні характери, образ життя і заняття, я вам скажу, чим і як їх можна підохотити; є в російській людині сокровенні струни, яких вона сама не знає, по яких можна так ударити, що вона вся стріпонеться. Ви мені вже назвали декотрих у вашому місті як людей розумних і благородних; я певен, що їх відшукається навіть і більше. Не дивіться на потворну зовнішність, не дивіться на неприємні замашки, грубість, черствість, незграбність спілкування, ні навіть на фанфаронство, легкодумність учинків і всякі надто ловкі панібратства. Ми всі останнім часом набули чогось зверхньо-неприємного у спілкуванні, але при всьому тому в глибині душ наших є більше ніж будь-коли добрих почуттів, незважаючи на те, що ми завалили їх усяким мотлохом і навіть просто заплювали їх самі. Особливо не нехтуйте жінками. Клянусь, жінки набагато кращі за нас, чоловіків. У них більше великодушності, більше відважності на все благородне; не дивіться на те, що вони закружляли у вихорі моди й пустоти. Якщо тільки зумієте заговорити з ними мовою самої душі, якщо тільки скільки-небудь зумієте окреслити перед жінкою її високе поприще, якого чекає тепер від неї світ, — її небесне поприще бути побудницею нашою до всього прямого, благородного і чесного, кликнути клич людині на благородне стремління, то та ж сама жінка, котру ви вважали пустою, благородно спалахне вся раптом, подивиться на саму себе, на свої покинені обов’язки, спонукає себе саму на все чисте, спонукає свого чоловіка на виконання чесне обов’язку і, шпурнувши далеко в сторону своє манаття, всіх наверне до діла. Клянусь, жінки у нас отямляться раніше чоловіків, благородно дорікнуть нам, благородно шмагонуть і поженуть нас бичем сорому і совісті, як нерозумну отару баранів, раніше ніж кожен із нас встигне отямитись і відчути, що йому слід було давно побігти самому, не чекаючи бича. Вас полюблять, і полюблять сильно, та й не можна їм не полюбити вас, коли спізнають вашу душу; але до того часу ви всіх їх любіть до єдиного, ніяк не зважаючи на те, коли б хто-небудь вас і не любив…
Та лист мій стає задовгим. Відчуваю, що починаю говорити речі, може бути, не зовсім доречні ні вашому місту, ні вам у цю дійсну вашу хвилину; але ви самі тому виною, не повідомивши мені докладних свідчень ні про що. До сих пір я точно як у лісі. Чую тільки про якісь невиліковні хвороби і не знаю, чим хто хворіє. А у мене
