Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Гайя стояла біля вікна, дивилася на небо й чекала, коли прийде вечір.

На вимогу матері вона прийняла ароматну ванну, до блиску розчесала волосся і одягла не вишукану сукню, а простий повсякденний одяг, щоб було зручніше.

Гайя не цілком усвідомлювала навіщо їй чекати вечора, і все ж трохи сердилась від того, що день тягнеться нескінченно, і сутінки ніяк не наступають.

"Що зі мною? – думала дівчинка, мружачи на  вже трохи схудлий місяць, – може я захворіла?”

Але ні болю, ні втоми вона не відчувала. Тіло залишалося сильним, у ньому вирувала  енергія; вниз по спині, немов десятки гострих голок, бігло незрозуміле  томлення і, збираючись у згусток десь внизу живота, починало солодко пульсувати.

Тільки щось дивне творилося з її душею. Вона ніяк не могла зрозуміти, що відчуває, а серце билося рівно, глухо, і в кожному його ударі вона розрізняла ім'я: Тешеб… Тешеб…

А тут ще й місяць... Як блідо миготить він за синяво-чорними гронами хмар... Місяц, який йде в небуття, оповитий смутком і тривогою... А зовсім недавно був він наповнений силою, світлом, могутністю! І де тепер ця сила! Незабаром залишиться від нього лише тонкий серпик, потім й він розчиняється без сліду, і тоді на небі стане порожньо, як і на серці…

Гайя здригнулася. Їй зненацька перестало хватати  повітря. Вона глибоко зітхнула кілька разів і пішла вниз, прислухаючись до звуку своїх повільних кроків.

Десь в іншій частині будинку голосно і весело щебетали покоївки, але їхні голоси, їхній сміх здавались зараз нереальними, долинали до свідомості немов через хистку стіну, що відокремлює щось від чогось…

Гайя відчинила двері до кабінету і зупинилася в отворі.

– Чи не приїхали за мною?

Дейн смутно сподівався, що дочка все ж таки виявить бажання подивитися на рожевих ахалтекінців, але Гайя ніби зовсім забула про них, хоча з дитинства супроводжувала батька на всі аукціони і часто сама вибирала, коня якої  породи і масті варто купити.

Ніка теж була в кабінеті: залізши з ногами на м'який шкіряний диван, вона неквапливо клацала по клавіатурі ноутбука.

– Без п'яти десять! – відповіла Ніка, відвівши від екрану безтурботний погляд.

– Я почекаю у дворі…

Гайї  не сиділося і не стояло на одному місці – занадто великим було збудження або байдужість – цього вона і сама не могла зрозуміти.

– Краще не треба, люба, – обережно порадила Ніка, – не треба показувати такий інтерес.

– Але я кохаю його! – Гайя болісно зсунула брови.

А раптом Тешеб передумає? Горло стислося від непроханих сліз, а наступної миті на неї накотила судомна хвиля огиди до нього, до самої себе... У тому безладному вихорі почуттів  вона розуміла, лише те, що готова на все, готова стати його безсловесною рабинею, аби він хоч зрідка торкався до неї. 

Вона не усвідомлювала, що зачарована, і що чари знову забирають владу над її душею, вона була впевнена – це її власні думки і бажання, і зневажала себе за те, що відчуває їх, що не може їх позбутися.

– Я кохаю  його… – ніби в напівсні повторила Гайя.

Чорний лімузин уже чекав на краю алеї. Не чуючи землі під ногами, попрямувала Гайя до нього. Дверцята відчинилися. Гайя шмигнула в салон і, жмурячись  у відблисках приладової дошки, подивилася на водія. Начебто той самий мрець… Чи інший? Той, здається, обидва ока мав, а у цього одне  витікло.

Висвітлений ганок будинку був порожнім, батьки її не проводжали – це також частина ритуалу.

Машина пробігла алеєю, злетіла у повітря і, пірнаючи серед хмар, помчала у зворотний від місяця бік.

Гайя опустила скло. Вітер ринув у обличчя, хльостаючи її по лобі і палаючих щоках. Гайя жмурилася, з насолодою підставляючись шаленим, холодним, вологим поцілункам вітру.

Далеко внизу плескалася безкрайня водяна гладь, вкрита білястим серпанком. Туман? Чи піна на хвилях?

– А можна трохи нижче? – попросила вона водія, втім, мало сподіваючись, що він її почує і зрозуміє.

Мертвець не відповів, але відразу плавно спікував униз, майже до самої води. Море штормило, гострі холодні бризки разом із поривом вітру хлюпнули в салон.

– Як чудово! – прошепотіла Гайя.

У грудях стало просторо й тривожно – штормова хвиля огорнула серце.

Машина знов злетіла авд хмари. Скоро Гайя побачила внизу хитке світло, туманне повітря і не відразу зрозуміла, що вони летять над вершинами гір.