Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– Молода, ніжна і  дуже гарна.

– Отже, він бере її в Ріведу! У тебе там є очі і вуха? – спитав Нергал.

– Звичайно, Володарю. Ви будете знати  про кожен їхній  крок.

– Мені цікавіше знати, про що мій син думає.

– Вибачте, але доступу до його думок у мене немає, – твердо,  шанобливо відповіла Веста.

– Зрозуміло... Мені не подобаються його необачні вчинки, нехай і навіяні почуттям провини! Мабуть, доведеться самому цим зайнятися.

–  Я подумаю, як зняти чари, не нашкодивши дівчинці. Вона не просто звичайна відьма, вона походить з дуже могутнього роду! – сказала Веста.

Нергал скривився. Від давніх звичок у нього все ж таки залишилася одна незнищенна риса: байдужість до долі тих, хто слабший, але навіть він шанував давні  зв'язки між богами та чарівниками.

– Цю перешкоду треба прибрати з дороги Тешеба. Я пророкую йому іншу долю. Але закони – непорушні, тому я, попри  власні правила,   дам тобі необхідне зілля, щоб повернути душу маленької відьми туди, де вона була до зустрічі з Тешебом. Неті! – Нергал клацнув пальцями, і рогатий вартовий миттєво з'явився на порозі.

– Завтра опівночі приведеш Весту до розлому. Вона піде по зілля разом зі мною.

– Що за зілля? – пролунав звідкись чистий мелодійний голос і тієї ж миті поряд з Нергалом  зіткалася з повітря висока статна жінка з сріблястим волоссям і великими прозорими очима під стрілами густих чорних вій.

Неті позадкував, низько нахиливши бичачу голову.

– Господиня! – видихнула Веста, миттєво опустившись на одне коліно.

–  Шассурум, люба моя! Ти затрималася… – сказав Нергал, торкаючись губами блідо-рожевих, відкритих губ жінки.

Вона лагідно скуйовдила вузькою долонею його волосся.

– Завтра, – повторив Нергал, легенько махнувши рукою у бік Вести та стража. 

Ті без слів зрозуміли – їх відпускають і   зникли з очей.

– То що за зілля, коханий? – знову спитала Шассурум.

– Тешеб затьмарив сонце якійсь маленькій відьмі, що дісталася йому за обрядом травневих вогнів, і тепер нудиться від почуття провини.

–  І ти хочеш втрутитися?

– Я мушу втрутитися! Земними чарами морок  не зняти, а наш син надто гордий, щоб просити мене про допомогу, – похмуро зауважив  Нергал, –  у хлопчика такий норів, що й мені до нього далеко! Я дам перше  зілля, щоб дія чар не посилювалася, а далі – видно буде!

– То може, нехай сам  долає проблему? – лагідно посміхнулася Шассурум. – Гадаю,  що  нам краще не втручатися.

– Він ні дізнається!

–  Я б не була в цьому така впевнена!

– А мене є кілька ідей… І є дехто на прикметі…

– Чергова наречена?

– Його давнє кохання…

– Ти ризикуєш, любий!

–  Потім про це! Я скучив… – сказав Нергал, обіймаючи Шассурум за плечі і здвигаючи вниз легку, майже невагому тканину її туніки.

Він жадібно припав губами до її ключиці і почав цілувати біле тіло, повільно опускаючись до круглих, наливних грудей. 

Шассурум утробно засміялася, запустила руки під його одяг, пестячи сильне м'язисте тіло.

– Якщо Тешеб дізнається, що ти втрутився…

– Не думай про це зараз, – прогарчав Нергал, розпалений близькістю її прекрасного тіла – тіла, від якого ось уже кілька тисяч років не переставала шаленіти  його голова.

– Добре! – Шассурум грайливо, але вперто відсторонила Нергала від своїх  спокусливих грудей. – Але дай спочатку обіцянку, що не почнеш відкрите протистояння, як ти зазвичай любиш робити…!

– Моя богине! – пробурмотів він, знову жадібно потягнувшись до її вологих губ і міцно стискаючи долонями її тонку талію. – Я дам які завгодно клятви та обіцянки, які завгодно, моя Богине… Але Тешеб сам може розпочати…

– Тешеба беру на себе. Я знаю, як утихомирити нашого сина, – прошепотіла Шассурум,  теж починаючи   втрачати свідомість від жарких поцілунків чоловіка…

У той самий  час, у невеликому будинку на іншому кінці сада Веста з огидою віддавалася рогатому стражу. Це бажання влаштовувало зараз їх обох. 

Неті був велелюбний, легко збудливий і не розбирав, з якою жінкою йому вступити в інтимний зв'язок. А Веста хотіла будь-яким способом заглушити   свій нестерпний смуток.

Тому, коли відчиняючи двері, він знову облапив її каламутним, хтивим поглядом, вона відразу ж погодилася. Не кажучи ні слова, попрямували вони в дім Неті і там мовчки, з шаленою люттю, накинулися одне на одного.