Лев Толстой - Війна і мир
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто там кланяється? Юнкер Миронов! Негаразд, на мене дивіться! — крикнув Денисов, якому не стоялося на місці і який вертівся на коні перед ескадроном.
Кирпате й чорноволосате обличчя Васьки Денисова, як і вся його маленька, збита постать з його жилавою (з короткими пальцями, вкритими волоссям) кистю руки, в якій він тримав ефес вийнятої наголо шаблі, було таке ж саме, як і завжди, особливо надвечір, після випитих двох пляшок. Він був лише червоніший, ніж звичайно, і, задерши свою кошлату голову вгору, як пташки, коли вони п'ють, безжально втиснувши своїми маленькими ногами остроги в боки доброго Бедуїна, він, наче падаючи назад, поскакав до другого флангу ескадрону, і хрипким голосом крикнув, щоб оглянули пістолети. Він під'їхав до Кір-стена. Штаб-ротмістр, на широкій поважній кобилі, ступою їхав назустріч Денисову. Штаб-ротмістр, зі своїми довгими вусами, був серйозний, як і завжди, тільки очі в нього блищали більш, ніж звичайно.
— Та що,— сказав він Денисову,— не дійде справа до бою. От побачиш, назад підемо.
— Дідько їх знає, що роблять! — пробурмотів Денисов.— А1 Ростов! — крикнув він до юнкера, помітивши його веселе обличчя.— Ну, дочекався.
І він усміхнувся схвально, очевидно радіючи з юнкера. Ростов почував себе цілковито щасливим. У цей час начальник з'явився на мосту. Денисов помчав до нього.
— Ваше превосходительство! дозвольте атакувати! я їх відкину.
10*
147
— Які тут атаки,— сказав начальник скучливим голосом," скривлюючись, як від набридливої мухи.— І чого ви тут стоїте? Бачите, фланкери відступають. Ведіть назад ескадрон.
Ескадрон перейшов міст і вийшов з-під пострілів, не втративши жодної людини. Слідом за ним перейшов і другий ескадрон, який був у цепу, і останні козаки очистили той бік.
Два ескадрони павлоградців, перейшовши міст, один за одним пішли назад на гору. Полковий командир Карл Богданович Шуберт під'їхав до ескадрону Денисова і їхав ступою недалеко від Ростова, не звертаючи на нього ніякої уваги, хоч після недавньої сутички за Теляніна вони тепер бачилися вперше. Ростов, почуваючи себе у строю під владою людини, перед якою він тепер вважав себе винним, не зводив очей з атлетичної спини, білявої потилиці та червоної шиї полкового командира. Ростову то здавалося, шо Богданич лише прикидається неуважним і шо вся мета його тепер полягає в тому, щоб випробувати юнкерову хоробрість, і він випростувався і весело оглядався; то йому здавалося, шо Богданич навмисне їде близько, щоб показати Ростову свою хоробрість. То йому думалося, що його ворог тепер нарочито пошле ескадрон в одчайдушну атаку, щоб покарати його, Ростова. То думалось, що після атаки він підійде до нього і великодушно простягне йому, пораненому, руку примирення.
Знайома павлоградцям, з високопіднятими плечима, постать Жеркова (він нешодавно вибув з їхнього полку) під'їхала до полкового командира. Жерков, після вигнання його з головного штабу, не залишився в полку, кажучи, що він не дурень устрою лямку тягти, коли він при штабі, нічого не роблячи, одержить нагород більше, і зумів улаштуватися ординарцем до князя Ба-гратіона. Він приїхав до свого колишнього начальника з наказом від начальника ар'єргарду.
— Полковнику,— сказав він із своєю понурою серйозністю, звертаючись до ворога Ростова й оглядаючи товаришів,— наказано зупинитися, міст запалити.
— Хто наказано? — похмуро спитав полковник.
— Я вже й не знаю, полковнику, хто наказано%—серйозно відповів корнет,— а тільки мені князь наказав: "їдь і скажя полковникові, щоб гусари вернулися скоріше і щоб запалили міст".
Слідом за Жерковим до гусарського полковника під'їхав почтовий офіцер з тим самим наказом. Слідом за почтовим офіцером, на козацькому коні, який насилу ніс його галопом, під'їхав товстий Несвицький.
— Як же, полковнику,— кричав він ще на їзді,— я вам казав міст запалити, а тепер хтось перебрехав; там усі божеволіють, нічого не розбереш.
Полковник неквапливо зупинив полк і звернувся до Несви-цького:
— Ви мені казали про горючі речовини,— промовив він,— а про те, щоб запалювати, ви мені нічого не качали.
— Та як же, батечку,— заговорив, зупинившись, Несвицький, скидаючи кашкета й розправляючи пухлою рукою мокре від'поту волосся,— як же не казав, щоб міст запалити, коли горючі речовини поклали?
— Я вам не "батечко", пане штаб-офіцер, а ви мені не ка-вали, щоб міст запалювайт! Я служба знаю, і мені у звичка наказ точно виконувайт. Ви сказали, міст запалят, а хто запалят, я святим духом не можу знайт...
— Ну, от завжди так,— махнувши рукою, сказав Несвицький.— Ти як тут? — звернувся він до Жеркова.
— Та з тим самим. Однак, ти відсирів, давай я тебе викручу.
— Ви сказали, пане штаб-офіцер...— говорив далі полковник ображеним тоном.
— Полковнику,—перебив почтовий офіцер,— треба поспішати, а то ворог
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і мир», після закриття браузера.