Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

      Якщо вже ранок зіпсований, то хоч насолоджуся смачним тістечком. Кладу до рота черговий шматочок, споглядаючи знайомий з дитинства краєвид за вікном. 

        Ніка теж, щоб не звертати увагу на Іллю з Інкою, зависає в телефоні. 

        Нарешті відривається від екрану, очі її яскраво горять. 

- А давай замовимо по келиху шампанського? - Радо вигукує вона.

- Зараз? - Здивовано моргаю. - А не зарано!?

- Але ж тобі нікуди не треба! 

- А який привід? - Запитую зніяковіло.

- Твій приїзд! - Вигукує Ніка й кличе рукою офіціянта.

- Ну може й так! - Погоджуюся. 

       А дійсно, чому ні? Шампанське так шампанське. Якщо чесно, то настрій такий, що хочеться вити, а ще втекти, щоб не бачити самовдоволених пик парочки поряд.  Ну ви зрозуміли, про кого мова.

      Хильнувши шампанського повільно, але почало відпускати. Зараз Ілля, як ніколи вбачається чужим та далеким, наче й не було нічого між нами. Наче не дружили й не зустрічалися стільки часу, не мешкали разом, не будували плани на майбутнє. 

- А ходімо по морозиво? -  Запропонувала Ніка.

- Те саме? - Мої очі загорілися від дитячих щемливих споминів.

- Так! - Вероніка підморгнула.

       Нарешті ті двоє відстали, тепер можна провести час удвох з сестрою.

     Пригадати теплі моменти коли по-справжньому була щасливою, маючи лише карамельку за щокою. Коли листки були грошима, а улюблений мультик приносив шалене задоволення. Той час коли ти уявляла себе маленькою принцесою й неодмінно чекала коли виростеш і зустрінеш свого чарівного принца, який любитиме тебе сильніше за життя.

      Шкода, що в дорослому житті розумієш, що все це лише дитячі фантазії, які не мають нічого спільного з реальністю. Чи мають?

       Ось і я вже не знаю! 

       Повільною ходою наближаємося з сестрою до будинку де раніше мешкала, а зараз живуть батьки з Веронікою.

- Дивись! Знову вони!* (Інна та Ілля) - Шепоче Нікуся, а я очей не можу відвести від Арта.

      Стоїть такий гарний, мужній, самовпевнений, неначе та непохитна скеля. Поряд його вірний залізний кінь - Мустанг. На капоті два величезний букети квітів.

- Привіт, кохана! - Широко розкидає руки вітаючи мене й крокує назустріч.

        Вщипніть мене, може це сон? Як? Та чому він тут?