Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

Пройшов коридором, затупав по сходах, із задоволенням відчуваючи як смердюче, затхле повітря підземелля змінюється свіжим, з виразною ноткою хвойного лісу.

Гм... А це ж чудово, що золота тут не виявилося. Інакше де б я решту детонаторів шукав? Вони ж, мабуть, в аналогічних місцях заховані? От нехай пан поліцмейстер і думає, де тут ще бункери є? А увійти та забрати — це вже, як кажуть, справа техніки. Розберемося.

Задоволено усміхаючись, вийшов назовні, вдихнув усіма грудьми, і... сповз по стінці, від потужного удару по голові.

Не знаю, скільки провалявся без пам’яті, навряд чи довго, але прийшов до тями від легкого поплескування по щоках. І буквально розплився у задоволеній посмішці, читаючи нове оповіщення системи:

«Вітаємо! Вами самостійно вивчено навичку «Регенерація» першого рівня. Швидкість відновлення організму 2 ХП/сек. Ви зазнали радіаційного опромінення. Пошкоджені клітини будуть відновлені за 35 хвилин. Навик «Регенерація» не діє при одномоментному знищенні понад 40% мозку або понад 50% маси тіла. При отриманні пошкоджень до 50% повне відновлення займе 72 години. На максимальному рівні досвіду (12) — на повне відновлення потрібно 20 хвилин»

Трясця! Це що, я тепер практично безсмертний? Ух! Потрібно терміново качати це вміння всіма доступними способами.

— Леонід! Ау! Ти з нами? — перед очима стурбоване обличчя Касперського. Дивиться з тривогою. Потім відсувається убік. — Ти що накоїв, дебіл? Якщо у нього зозуля відлетіла, я вас першими до наступного бункеру відправлю! Я що наказував?

— Затримати і знерухомити… — спокійно повідомляє хтось невидимий.

— А ти?! — бризкає слиною поліцмейстер.

— Затримав і знерухомив, — не менш спокійно повторює той самий голос.

— Ідіот! Кретин! Імбецил! А інших методів немає?

— Трохи тихіше, будь ласка. І так голова тріщить… — прибираю напис і фокусуюсь на поліцейському. — Я так розумію, ексцес виконавця?

— Звичайно! — підскакує Касперський і простягає руку, щоб допомогти підвестися. — Вибач… З мене бонус.

— Дівчат теж били?

— Ні, ні… З ними все гаразд. Їх просто в машині замкнули, — поліцмейстер озирнувся на «воронок», що стояв позаду. — Ну, і наручники одягли… Мала пістолетом розмахувати почала. Але не били точно.

— Не били...

Повертаюсь на голос. Натуральна шафа два на два, увінчана непропорційно маленькою для таких плечей головою. Здається, що в нього кулаки і більше.

— Вибач ще раз. ППС... що з нього візьмеш? Туди ж нікого з IQ більше, ніж сімдесят, не приймають. Та й то, це верхня межа. Загалом, дурні, сильні та старанні.

— Гірше за дурня може бути тільки старанний дурень… — машинально видаю, десь вичитану мудрість. — Чи ініціативний? Не пам'ятаю… Щось із моєю пам'яттю стало…

— Сильно приклали? — Знову занепокоївся Касперський. — Як самопочуття?

— Нормально… Ти мені краще скажи: якого рожна я туди лазив? Порожній бункер. Абсолютно. Навіть пари мідяків не було.

— Це нічого, — відмахується поліцмейстер. — Негативний результат також добре. Зате тепер коло пошуків трохи звузилося. А найголовніше — я в тобі не помилився. Якщо тут впорався, то й решту зачистити зумієш.

— Решту? І багато їх? — вдаю що здивований, хоча чудово знаю, що бункерів має бути ще як мінімум з десяток.

— П'ятнадцять лишилося, — трохи похмурніє Касперський. — Багато. Згоден. Ну, та нічого. Поспіху немає. Головне, розпочати… Зараз на базу. Відпочиньте. А завтра продовжимо. Що скажеш?

— Хороший план. Гаряча ванна точно не завадить. Сморід там від трупів ще той… Сподіваюся, в решту бункерів ти нікого не посилав?

— У два нулі третій намагалися увійти, — розводить руками поліцмейстер. — Але тут моєї провини немає. Це якісь злодюжки… були. У решті — чисто.

— Ну, хоч щось приємне. Дівчат випустіть вже.

— Чого рота роззявили? — гаркнув поліцмейстер на патрульних. — Виконувати! І вибачитись!

«Шаф» виявилося дві. Я важко уявив собі їх у кабіні УАЗа і мимоволі посміхнувся.

— От і славно. Без образ, так? — продублював посмішку Касперський. — Бонус у якому вигляді волієш? Дзвінкому чи булькаючому? Чи якісь інші побажання будуть? Викладай. У розумному обсязі все зроблю.

З гаманцем, в якому майже тисяча золотих, можна не розмінюватися на дрібниці. Тим більше, попереду справжній куш.

— Булькаючому… Але такому, щоб дівчатам сподобалося. Щось солодке і з газиками... Під перехресним кулеметним вогнем ходити, не кожен чоловік витримає. Хочу, щоб розслабилися.

— Та це взагалі не проблема. У мене є чудовий товар. Пара крапель на келих і Нірвана гарантована. Ще й тобі від їхнього щастя трохи перепаде. Повір, будеш задоволений. Дівчата під цією справою просто фантастика, що витворяють. Райське блаженство… — заблищали очі у поліцмейстера, а на щоках заграв легкий рум'янець. Схоже, згадав щось приємне. — А головне, жодної хімії. Натур продукт. І залежність не викликає. Суто один разок стрес скинути.

— Гм… Давай… Чому б і ні? Подивимося… Ну, поїхали, чи що? Ти вже перевірив бункер? Чи на слово повіриш?