Кулик Степан - Відродження-2, Кулик Степан

— І повірю, — кивнув Касперський. — І перевірив... Тільки в ті двері, де радіація, не заглядав. Що там? Ні, що не гроші, зрозуміло. Кому потрібне «заряджене» золото? Просто цікаво... Ти ж перевірив?

— Порожня валізка і якісь футляри, як з-під сигар, — я вирішив не брехати. Із Касперського станеться перевірити. Чи мало в нього тих, кого й у радіацію сунути не шкода? Пообіцяє якомусь злочинцеві свободу, той і зазирне. — Не маю уявлення, що в них могло зберігатися. У будь-якому випадку цього там більше немає.

— Швидше за все, щось із ядерного арсеналу… — задумливо промовив поліцмейстер. — Ну, я ні з ким воювати не збираюся, тож воно мені без потреби. Забули… Наступного разу можеш туди навіть не заходити. Ти мені живий і здоровий потрібний.

Угу… Поки золото не знайду. А потім, судячи з сьогоднішньої теплої зустрічі, наші шляхи розійдуться кардинально. Попрощаємось навіки. Дякую що попередили. А то я й справді збирався грати чесно.

Зворотний шлях у вже знайомий особняк супроводжувався тишею. До нас у бус нікого не підсадили. Водій цікавістю не страждав, а ми настільки втомилися, що навіть перемовлятися ліньки було. Оленка лише подякувала за браслет, але якось побіжно. Мабуть, не усвідомила до кінця цінність цієї «прикраси».

Роздягатися почали ще перед будинком. Як тільки бусик, що привіз нас, зник за воротами, так і почали скидати з себе одяг, що просмердівся наскрізь. Не ввалюватися ж у ньому до хати... Благо, територія огороджена парканом, і зайвих очей немає. Втім, думаю, що дівчат від того, аби позбутися смердючого шмаття, навіть натовп роззяв би не зупинив. Дуже вже специфічне амбре у гниючих трупів. А просочилися ми ним наскрізь. Скоріше дивно, що вони не влаштували стриптиз ще в лісі чи машині.

Потім був груповий душ. Ніхто не хотів чекати черги. І намилювалися так, ніби збиралися змити як мінімум один-два шари шкіри. Потім у хід пішли різноманітні ароматичні гелі. Причому, в таких кількостях, що у певний момент я вирішив, що попередній сморід не був аж настільки дошкульним, і ганебно втік з ванної, щоб віддихатися.

Стіл у кімнаті радував око багатством вибору, я навіть сказав, достатком. Але, запітніла пляшечка «Пінного» виграла першість, і я присмоктався до неї, як немовля до цицьки, не випускаючи шийку з губ, поки не спустошив до дна. Потім упав у крісло і вже спокійніше потягнувся виделкою до шматка смаженої в панірувальних сухарях печінки.

Взагалі, інструкції рекомендують опромінення запивати червоним вином, але з цим я вирішив почекати дівчат. Поки жував, погляд упав на невеликий флакончик, що стояв поряд із пляшкою десертної «Посмішки». Подумав, подумав, та й вирішив, нехай відпочинуть як слід. Стрес треба знімати максимально швидко та кардинально. Щоб не викликати рецидиви. Психіка штука тонка і невідомо, коли зазбоїть.

Наповнив келихи вином і додав у них кілька крапель з флакона. Сам флакон відправив до інвентарю. Нехай полежить. Може, справді хороша річ? Стане ще в нагоді. Життя довге… сподіваюся.

Дівчата вибралися з ванної десь за півгодини. Розпарені, задоволені та пахучі, як ціла оранжерея, спресована в одну жменю. За силою запаху всього трохи не дотягуючи до бойових отруйних речовин.

Оскільки з одягу на них були тільки рушники, наслідки збільшення характеристик статури та харизми не помітити було складно. І побачене мені настільки сподобалося, що питання про те, які параметри я підніматиму при отриманні наступного рівня, відпало само. На фіг всі інші вміння, коли такі принади перед очима. І лише від мене залежить межа можливих покращень.

— Ну що, мої красуні? За нас? — підняв келих.

Заперечень не було. Як проти красунь, так і проти того, що мої. Цокнулися, випили... Швидко повторили, щоб градус не втрачати, а потім вилки та ложки застукали по тарілках зі швидкістю кулеметної черги.