Ольга Обська - Як я стала королевою, Ольга Обська

Вона була впевнена, що не менший голод відчувають й інші. На щастя, морською хворобою, яка геть-начисто відбиває апетит, ніхто не страждав завдяки спеціальному еліксиру Жанкарло.

За столом панувала майже невимушена атмосфера. У тому сенсі, що всі мовчали й чекали, коли король дасть якусь команду, але король теж мовчав — лише поглядав на годинник. Мабуть, хотів почати знайомити Алісу зі своїми людьми вже після того, як кухар винесе страви.

Щоб відволікти себе від голодних думок, вона роздивлялася кают-компанію — прикручені до дерев'яних стін карти та картини, рундуки, що рівною шеренгою вишикувалися біля однієї зі стін, лампи, вмонтовані прямо в дерев'яну стелю і велике панно з натюрмортом. Погляд мимоволі затримався саме на панно, що зображало стиглі фрукти, горіхи та асорті сирів. Голод впевнено ставав звірячим.

— За флотською традицією в день відплиття готується дванадцять страв, — порушив мовчання Жанкарло.

Цілих дванадцять! Тоді зрозуміло, чому кухар трохи затримується.

— На столі обов'язково має бути смажене порося, каре ягняти і два-три види птиці.

Гвардійці, з яких переважно складався почет короля, синхронно ковтнули.

— Але головною стравою першого дня завжди вважався пиріг із рибою та овочами…

— Жанкарло, — перебив лікаря король, у якого теж, мабуть, живіт зводило від голоду, — чи не краще тобі прогулятися в камбуз і дізнатися, чи скоро буде поданий обід.

— Аякже, цієї ж миті, — Жанкарло кинув на величність трохи ображений погляд за те, що зробив його хлопчиком на побігеньках, але Аліса була солідарна з королем — лікар заслужив покарання за те, що розпалював і без того вируючий апетит.

Був відсутній Жанкарло недовго. Повернувся засмучений і повідомив:

— Кухаря в камбузі немає. Боюся, він там і не з'являвся. Жодна з печей не працює. Посуд та продукти неторкнуті.

Повисла мертва тиша. Гвардійці та король перезирнулися. А що дивитись? Все ясно. Кухар утік. У королівській свиті перший дезертир.

— Обшукати корабель! — гаркнув величність.

Усі до одного члени обох почтів миттю розійшлися. Хтось шукати втікача, а хтось просто подалі від монарха, щоб не потрапити під гарячу руку. У кают-компанії залишилися лише Аліса та король.

— Його не знайдуть, — вона була впевнена, що кухар утік ще до відплиття. — У твоїй свиті на одного підданого менше, мій королю.

Аліса вирішила повернути величності його єхидність. Він потішався над її нечисленною командою, то чому б і їй над ним не покепкувати?

— Я ж казала, що головне не кількість, а якість. Так от, твій кухар лише підтвердив це. У почет треба набирати тих, хто цього гідний. Один відданий боєць кращий за цілу армію дезертирів, мій королю.

Величність пропалив Алісу поглядом. Ох, який же він був злий і заведений. Голод і з найдостойнішого чоловіка може зробити тирана, а коли голодний тиран, взагалі добра не буде. А тут ще й Аліса підливає масло у вогонь своїми коментарями. Вона чекала, що він вибухне гнівною тирадою. Але вона забула, що він майстерно вміє володіти собою і швидко придушує гнів. Його репліка не прозвучала злісно, а лише саркастично.

— Я бачу, моя королева має виняткову мудрість. То може вона підкаже, хто ж тепер готуватиме обід?