Нонна Задніпряна - Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна

Зітхнувши, вона ще раз оглянула каюту і кинула прощальний погляд на ліжко.

Можливо, настане день, коли вона згадає ніч, проведену з Андрієм.

Вона вкладала речі, намагаючись не думати, чому Андрій уникає її. Невже в нього така напружена робота, що він не може вибрати хвилинку, щоб подзвонити їй?

Можливо, вона надто багато хоче від нього. У неї опустилося серце.

Міла попрямувала у фойє, уважно роздивляючись на всі боки. Вона не повинна пропустити Андрія. Тільки не зараз!

У заціпенінні вона спостерігала, як лайнер входить до порту. Наче свинцеві пута стисли груди. Найбільше їй хотілося розповісти Андрію про свої почуття. І дати йому можливість порозумітися.

Міла бачила занадто багато фільмів, в яких героїня, не дізнавшись, що насправді відчуває герой, йде, втрачаючи дорогоцінний час, гублячи свій шанс на кохання і старіючи на самоті. З нею таке не станеться!

Думка про те, що вона любить Андрія, приголомшила її. Вона повинна розповісти йому про своє кохання.

Міла пробіглася поглядом по юрбі, що збиралася на березі. Їй доведеться сказати Ростиславу, що весілля не буде… Їй треба скасувати весілля! Повідомити новину необхідно особисто, інакше буде нечесно.

Швартування пройшло за лічені хвилини. Андрій так і не з'явився. Не може бути, щоб він дозволив їй піти, нічого не сказавши і не попрощавшись.

Чому він не приходить? Невже він досі працює? Хіба вона не заслуговує навіть на таке невеличке зусилля з його боку? У Міли комок підступив до горла. Він знає, що вона повертається додому, щоб вийти заміж.

Андрій повинен прийти і сказати їй хоч щось!

– Збираєтеся на екскурсію, Міла? – При звуках співучого голосу Діни Мілу наче прошило блискавкою. Якщо Діна не працює, невже Андрій працює?

Вона заперечуючи похитала головою, боячись вимовити хоча б слово. Діна пильно дивилася на неї. Міла відчула, як до горла підступає нудота.

Діна скинула брови.

– Ви не повернетеся? – з непідробним подивом спитала вона.

– Ні, – Міла відвела очі. – У мене є справи вдома. – Вона кинула останній погляд на людей, які метушилися у фойє, і збиралися в групи, щоб вирушити на екскурсії.

– Це якось пов'язано з Андрієм? Він не схожий на себе. Навіть не знаю, в чому річ... Зазвичай він не такий, – Діна похитала головою. – Я ніколи ще не бачила його таким задумливим. Що між вами відбувається?

– Нічого, – насилу промовила Міла. З кожною секундою ставало все більш зрозумілим, що вона нічого не значить для нього. Він не прийшов вночі. Вранці він не зателефонував і не залишив жодного повідомлення. Нічого. Вона дивилася крізь Діну. Залишалася слабка надія, що він зайнятий на роботі... але Діна тут, перед нею.

– Справді, нічого? – Діна підвищила голос і струснула головою. – Я не бачила Андрія вранці. Дмитро каже, що Андрій з Карпом до біса зайняті. Я зараз йду на місток… Нам з Дмитром довелося півночі займатися системою безпеки, але ми хоч трохи поспали. Зараз змінимо хлопців.

Міла перевела подих. На серці в неї потеплішало. Можливо, саме через роботу він не може прийти...

Діна озирнулася на людей, які юрбилися внизу.

– Я знаю, що говорю дещо прямолінійно, але хіба ви не знаходились у нього в каюті останні три дні?

– У каюті – так, – Міла почервоніла. – У ліжку – ні. Окрім першої ночі, – не втрималася вона. Їй треба поплакатися Діні в жилетку. Дуже потрібно. – Ще до відплиття.

Діна підняла волосся з обличчя.

– Щось я не дуже розумію...

Міла облизнула губи і глибоко зітхнула. Ось він, час сповіді.

– До того як корабель знявся з якоря у неділю, ввечері, я переспала з Андрієм.

– Нісенітниця якась, – без вагань сказала Діна. – Андрій піднявся на борт тільки в понеділок, вранці. Чи мені не знати, адже він був з нами!

– Він був з вами? – повторила Міла, відчуваючи, як у неї холодіє кров і підгинаються коліна. Хвилювання, занепокоєння, почуття провини – все це виявляється марним, адже між ними нічого не сталося! Сльози палили їй очі. Як він міг? Чому? Навіщо? – Він приїхав з вами вранці? – насилу промовила вона, намагаючись, щоб голос її не тремтів. – Тобто вночі його навіть не було на кораблі? Ви впевнені?

– Ну, звичайно ж, дорогесенька, я впевнена! Слухайте, що він вам таке напатякав? Вам погано? – Діна поклала руку Мілі на плече.

Діна, мабуть, думає, що вона божевільна. Можливо, так воно і є. Чому, заради всіх святих, Андрій заявив, що провів із нею ніч? Що ж сталося насправді? Як вона опинилася в його ліжку? Голова йшла обертом.

Безглуздя!

– Слухайте, мені треба йти. – Міла відвернулася від Діни.

Становище погіршувалося з кожною секундою. Андрій не захотів попрощатися з нею, він не спав з нею, і він збрехав їй... Але навіщо?

– Ще одне. – Міла знову повернулася до Діни. – А чому мені не можна було пожити у вашій каюті? – В такому разі плавання пройшло б легше, вона б не траплялася Андрію на очі і не палала б від сорому, як позаминулої ночі.

Діна здивовано підняла брови.

– Чому ж не можна було? Ви б попросили мене, і я б з радістю погодилася.

– А хіба Андрій не попросив вас від мого імені? – Але Міла вже знала відповідь. Вона похолоділа.

– Ні. Він нічого не сказав. – Діна насупилась.

Міла випросталась, посміхнулася.

– Ну, мені час іти. Бажаю вам добре провести час у круїзі... насолоджуватися танцями, смачною їжею та плаванням, – машинально промовляла Міла, відходячи від неї. Перед Мілою затремтіла правда, і почалася болісна внутрішня боротьба. Вона попрямувала до трапу.

Міла знову розкрила свою душу лише для того, щоб їй завдали біль. Вона не уявляла, що чоловік може опуститися до того, щоб переконати жінку, ніби спав із нею, а потім утримувати її у своїй каюті невідомо для чого. Страшно навіть подумати, який витончений план визрів у його голові. Слава богу, що робота відволікла його.

Міла торкнулася щоки. Волога. Як дивно! Вона плаче...