Лада Астра - Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра

АНГЕЛІНА

    Я ще наступного дня і наступного, і наступного намагалася пояснити йому абсурдність і не можливість мого приходу туди. Навіть натякала, що після його від'їзду мені не поздоровиться.

          В попелюшки було право йти на бал та його забрала баронесса. В мене ж такого права не має зовсім. За мною не стоїть благородний рід. Я донька звичайного купця і не має значення що мене виховували як майбутню королеву. Я всього лише безроднє дівчисько і не хочу більше отримувати надію та ілюзію на благородне життя. 

    Та принц був… та упертим бараном він був. Вперся в те "підеш і нічого чути не хочу" і все тут. 

       У день перед самим балом він дав мені вихідний. Сказав щоб я відпочивала і готувалася до вечора. Мовляв, він не фея-хрещена і втому, як з попелюшки, зняти з мене не зможе.

      Та де там відпочивати, як мене всю трясло і колотило. Вже була навіть така думка десь заховатись, щоб пересидіти той клятий бал. А що? Не буде ж принц мене з собаками шукати. Але я відкинула її. Та що ж це таке, Ангеліна, розкисла як кубик цукру у чашці чаю. Ану швидесенько взяла себе в руки і почала збиратися. Що там такого може статися? Та нічого. Відбудеш бал і все.

    Та навпаки, радій такій можливості. Скоріш за все вона для тебе остання. Покрасуєшся у гарній сукні, покажеш усім що ти ще не згнила на кухні, проведеш останній вечір поруч з Рональдом. Що поганого може статися? Ось із таким настроєм я і почала готуватись до балу. 

     Спочатку як слід відкисла у ванній, а потім прийшли дівчата з кухні допомогти мені з зачіскою та і з сукнею. Я їх ще вранці попросила прийти. 

      І хоч вони і не феї, але потрудились дівчатка на славу. Зачіску до того ж неймовірно доповнювала вплетена діадема з квітів.

- Яка ти Ліна!

- Наче сама Весна.

- Ніжна така!

- Легка!

- Сяюча!

    Дівчата кружляли навколо мене, охали і перебивали одна одну в своїх компліментах. Сукня сіла просто ідеально, ніби для мене і шилася. Цікаво, а звідки принц так добре знає мій розмір і навіть з туфлями точно вгадав.

    Тим часом у дівчат виник невеликий спір. Варька, з видом аристократки з досвідом, говорила що щось не вистачає на шиї, хоч намиста б якогось. А Маруся навпаки, запевняла що будь-яка прикраса тут буде лишньою.

     І я впринципі теж була з нею згодна. Дорогоцінності дійсно зіпсували б образ, та і не було в мене їх. Всі в маєтку барона залишились. Але і на шиї чогось все таки не вистачало. Тож ми хвилин на п'ять задумалися, намагаючись віднайти рішення. Я вже хотіла сказати, що хай буде як є, як тут Варька аж підскочила від радості:

- Придумала! Лінка, я придумала! - прямо заверещала вона, ми аж вуха позакривали.

- Та чого так кричати, ми тебе добре чуємо. Що ти там вже придумала? - скептично запитала я, бо не дуже вірила що там щось гідне в неї в голові народилося. Там стільки пліток зібрано, що навряд чи ще щось може поміститись.

      Але цього разу вона мене дійсно здивувала. Наша тихоня Маруся мала одне захоплення. Вона дуже любила малювати, особливо пейзажі. І в неї справді був до цього неабиякий хист. Я навіть притащила її картину, подаровану мені на день народження, в замок. Не змогла залишити її в хатинці. І от коли Варькині очі наткнулись на картину, їй в голову прийшла геніальна ідея:

- Треба щоб Маруська намалювала на тобі тоненьке намисто з квітів.

- Геніально, Варька, я біжу по фарби! - одразу загорілася Маруся, 

- Почекай, ідея хороша. Але по перше - скільки це займе часу і по друге - а якщо фарби потечуть, чи визовуть алергію на шкірі? - включила свій реалізм я.  Звісно це було б оригінально але мені не хотілося б ходити з червоною шиєю три дні.

- А я про це і не подумала, - понурилась Варька.

- Зате я знаю вихід, - запевнила сповнена оптимізму Маруся, - Ми використаємо їстівні фарби тітки Фросі, ті що вона в шкафчику за сімома замками ховає, вони якраз точно не течуть бо мають якийсь секретний інгредієнт. Тітка фрося сама їздила їх кудись купувати і я таких на торговій площі ніколи не бачила, - загатково розповідала Маруся

- От карга жирна! А я давно кажу, що вона десь магіче по тихому. Ну не можна ж ввечері лиш хрипіти від постійного крику, а зранку знов дертися як у гучномовець, - заявила Варька, а потім спохватилась, - а як же ми ключ дістанемо?

- Так у фартусі в неї в кімнаті. Вона ж сьогодні вихідна. Їжу для балу замовили в трьох столичних ресторанах, і вона мала поїхати до своєї сестри в гості. Нам треба тільки до неї в кімнату якось пробратись, - діловито планувала злочин не така вже як виявилося тихоня Маруся.

- Та це не проблема, я організую, ідемо швидше, - ну від Варьки я іншого і не очікувала.

      Але я знову їх зупинила на півдорозі:

- Та почекайте ви, злодюжки майбутні, часу мало залишилось, ми точно нічого не встигнемо.

- О котрій ти повинна бути готова?

- О восьмій, а зараз сьома. Поки ви будете шукати ті фарби, поки малювати, це ж скільки часу мине?

     Дівчата подивились одна на одну.